Перегляд
Останні подання
- ДокументДОСВІД ТІЛЕСНОСТІ У НЕВЕРБАЛЬНИХ ОСВІТНІХ ПРАКТИКАХ: КОГНІТИВНО-ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ РАКУРС(Український державний університет імені Михайла Драгоманова, 2024) Іващенко, Т. В.Актуальність теми дослідження. Провідним принципом сучасної гуманітарної парадигми у педагогіці визнається особистісно-смислова спрямованість освіти. Відповідно, дослідження фундаментальної ролі тіла та його рухових установок в організації та забезпеченні пізнавальних процесів людини є актуальним напрямом розвитку філософії освіти. Постановка проблеми. Свідомість і мова, в якості головних джерел людської смислотворчості, традиційно перебувають у центрі уваги філософів освіти, тоді як проблематика трансляції смислів невербальними засобами все ще недостатньо досліджена. Притаманні традиційній репрезентатистській епістемологічній парадигмі уявлення про пізнання як процес продукування мисленнєвих репрезентацій, про дихотомію ментального та тілесного й про ціннісний пріоритет першого над другим, у контексті вищеозначеної гуманітарної парадигми, підлягають спростуванню. Це дозволить відкрити нові – когнітивно-феноменологічні – стратегії використання в освітньому процесі таких компонентів емоційно-чуттєвого буття людини, як музика, драматургія, танець, фізична культура тощо. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика дослідження зумовила вибір для аналізу праць таких дослідників, як М. Мерло-Понті, А. Кларк, М. Фуко, К. Шюес, М. Кімбалл, С. МакВільямс, Т. Рохолт, Р. Шустерман та ін. Постановка завдання. Спираючись на феноменологію М. МерлоПонті, а також на сучасні дослідження когнітивної сфери, з’ясувати роль і довести важливе значення “мови тіла” для теорії та практики освіти. Виклад основного матеріалу. У статі акцентовано увагу на розробленій Мерло-Понті своєрідній онтології, що може узагальнено у тезі: сприйняття укорінюється через тіло, тому а тому тілесність – найбільш важлива складова життєвого світу. Саме тіло надає смисл не лише природному об'єкту, але й таким культурним об'єктам, як слова. Тобто первинне сприйняття, дане через тіло, є основою всіх смислів та значень. Доведено, що першочергове значення феноменологічної концепції тіла для освітньої галузі полягає в її виховному потенціалі. Людина переважно оцінює свою ідентичність, своє тіло як “природне” та “нормальне”, а “протиприродне” та “ненормальне” закріплює за ідентичністю Іншого. Проте за оцінкою чогось як природного та нормального часто стоїть сформований та підтримуваний соціокультурними відносинами стереотип, адже і саме тіло – не природна даність, а продукт цих відносин. Звідси відкривається можливість усвідомлення відносності своєї ідентичності, стримування егоцентичності. Висновки. До формування життєвого світу людини залучене все тіло як сукупність рухових звичок, що являє собою своєрідну синергетичну систему, в якій когнітивні дані і здібності взаємозумовлені: зрозуміти щось – означає інтегрувати його у свій тілесний простір, зробити частиною свого габітусу. Дієва система “свідомість-тіло”, або досвід втіленої присутності, є тією підставою, що дозволяє забезпечити цілісність людської істоти, закладаючи при цьому фундамент для формування несуперечливого образу світу. Urgency of the research. The leading principle of the modern humanitarian paradigm in pedagogy is the personal and semantic orientation of education. Accordingly, the study of the fundamental role of the body and its motor attitudes in the organisation and provision of human cognitive processes is an important area of development of the philosophy of education. Target setting. Consciousness and language, as the main sources of human meaning-making, are traditionally in the focus of attention of educational philosophers, while the problem of meaning transmission by non-verbal means is still insufficiently studied. In the context of the above-mentioned humanitarian paradigm, the traditional representationalist epistemological paradigm of cognition as a process of producing mental representations, the dichotomy of the mental and the physical, and the value priority of the former over the latter are subject to refutation. This will open up new - cognitive and phenomenological - strategies for using such components of human emotional and sensual being as music, drama, dance, physical education, etc. in the educational process. Actual scientific researches and issues analysis. The research problem has led to the choice of works by such researchers as M. Merleau-Ponty, A. Clark, M. Foucault, К. Shyues, M. Kimball, S. McWilliams, T. Roholt, R. Shusterman and others. The research objective. Based on the phenomenology of M. Merleau-Ponty, as well as on modern research in the cognitive sphere, to clarify the role and prove the importance of “body language” for the theory and practice of education. The statement of basic materials. The article focuses on a kind of ontology developed by Merleau-Ponty, which can be summarised in the following thesis: perception is rooted in the body, and therefore corporeality is the most important component of the life world. It is the body that gives meaning not only to natural objects but also to cultural objects such as words. That is, the primary perception given through the body is the basis of all meanings and values. It is proved that the primary importance of the phenomenological concept of the body for the educational field lies in its educational potential. A person mainly evaluates his or her identity, his or her body as “natural” and “normal”, and assigns “unnatural” and “abnormal” to the identity of the Other. However, the assessment of something as natural and normal is often based on a stereotype formed and maintained by sociocultural relations, because the body itself is not a natural given but a product of these relations. This opens up the possibility of realising the relativity of one's identity and restraining egocentricity. Conclusions. The whole body is involved in the formation of a person's life world as a set of motor habits, which is a kind of synergistic system in which cognitive data and abilities are interdependent: to understand something means to integrate it into one's bodily space, to make it part of one's habitus. An effective mind-body system, or the experience of embodied presence, is the basis for ensuring the integrity of a human being, laying the foundation for the formation of a coherent image of the world.
- ДокументФІЛОСОФСЬКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ЖИТТЄТВОРЧОСТІ У ЛІТЕРАТУРНІЙ АНТРОПОЛОГІЇ ДОБИ МОДЕРНУ(Український державний університет імені Михайла Драгоманова, 2024) Зіновʼєва, К. Ф.Актуальність теми дослідження. Світоглядні злами, екзистенційні виклики, надмірний тиск технологій, з якими у повсякденному бутті стикається сучасна людина, досить часто призводять до втрати життєвих орієнтирів. Тому на досвіді літератури Модерну відбувається моделювання життєтворчості задля буттєвого укорінення індивіда. Постановка проблеми. У статті автор досліджує концептуальне осмислення філософсько-психологічних орієнтирів життєтворчості у літературній спадщині доби Модерну крізь призму проблем сучасної людини, залучаючи національне пробудження та інтеграцію проблемного поля даних понять в українській літературі. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У літературі проблема життєтворчості розглядалася багатьма авторами, зокрема такими як: Е. Фромм, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше. Розробку сутності понять в літературі Модерну розглянуто в працях вітчизняних авторів: С. Павличко, Д. Наливайка, В. Моренця, Т. Гундорової, М. Моклиці, Р. Мовчан, А. Бичко, О. Забужко, Р. Семківа. Постановка завдання. Для досягнення результатів поставленого завдання, здійснено структурований аналіз формування понять індивідуалізму і суб’єктивності, які є джерелом проблеми з глибокими пошуками і розмислами над значенням існування та людського буття через призму сучасного антропогенезу. Виклад основного матеріалу. У статті висвітлюються філософсько-психологічні орієнтири життєтворчості у літературній антропології доби Модерну, які залучають сучасну людину через призму концепцій до осмислення свого існування. Аналіз прозових творів українських авторів модерну у порівнянні з іноземними авторами дозволивзробити висновок, що істинність існує у кожному суб’єктивному світогляді індивіда, тому на цих поняттях ґрунтується важливість власного переживання та індивідуального розуміння світу. Висновки. В даній роботі на підставі проведеного аналізу дослідження філософсько-психологічних орієнтирів життєтворчості у літературній антропології доби Модерну виявлено, що житворчість індивідів проявляє себе у волі і свободі, у змістовному виявленні форм індивідуального самовираження і породження реалізації суб’єктивного буття. Аргументовано узагальнене концептуальне осмислення життєтворчості у літературній спадщині доби Модерну крізь призму проблем сучасної людини, які залучають індивіда до національного пробудження. Urgency of the research. Worldview fractures, existential challenges, excessive pressure of technologies, which a modern person faces in everyday life, quite often lead to the loss of life orientations. Therefore, based on the experience of Modern literature, life creativity is modeled for the essential rooting of the individual. Target setting. In the article, the author explores the conceptual understanding of the philosophical and psychological orientations of creativity in the literary heritage of the Modern era through the prism of the problems of modern man, involving the national awakening and the integration of the problematic field of these concepts in Ukrainian literature. Actual scientific researches and issues analysis. In the literature, the problem of creativity was considered by many authors, in particular, such as: E. Fromm, A. Schopenhauer, F. Nietzsche. The development of the essence of concepts in Modern literature is considered in the works of domestic authors: S. Pavlychko, D. Nalivayka, V. Morenets, T. Gundorova, M. Moklitsa, R. Movchan, A. Bychko, O. Zabuzhko, R. Semkiv. The research objective. To achieve the results of the task, a structured analysis of the formation of the concepts of individualism and subjectivity, which are the source of the problem with deep searches and reflections on the meaning of existence and human being through the prism of modern anthropogenesis, was carried out. The statement of basic materials. The article highlights the philosophical and psychological orientations of life creation in the literary anthropology of the Modern era, which involve the modern person through the prism of concepts to the understanding of his existence. Having analyzed the prose works of Ukrainian Modern authors in comparison with foreign authors, she came to the conclusion that truth exists in every subjective worldview of an individual, therefore, the importance of one's own experience and individual understanding of the world is based on these concepts. Conclusions. In this work, based on the analysis of the philosophical and psychological orientations of life creativity in the literary anthropology of the Modern era, it was found that the life creativity of individuals manifests itself in will and freedom, in the meaningful discovery of forms of individual self-expression and the generation of the realization of subjective existence. The generalized conceptual understanding of creativity in the literary heritage of the Modern era through the prism of the problems of modern man, which involve the individual in the national awakening, is argued.
- ДокументВІЗУАЛІЗАЦІЯ ЯК НЕВЕРБАЛЬНИЙ ЗАСІБ ПЕДАГОГІЧНОГО СЕМІОЗИСУ У СУЧАСНОМУ КОМУНІКАТИВНОМУ ПРОСТОРІ(Український державний університет імені Михайла Драгоманова, 2023) Іващенко, Т. В.Актуальність теми дослідження. Зростання обсягу, швидкості, інтенсивності та різноманіття комунікаційних потоків в інформаційному суспільстві зумовлює необхідність пошуку нових способів генерації, впорядкування, зберігання та трансляції знання в освітньому просторі. І візуалізація освіти відіграє все більш вагому роль у цих процесах, адже відповідає запиту нового “цифрового” покоління на динамічність, структурованість, інформативну щільність, доступність навчального контенту. Постановка проблеми. Динамічний розвиток інформаційно-мережевого комунікативного простору вимагає нового формату освітньої діяльності, акцентованого на розвитку візуального мислення, здатного до інтенсивного між семіотичного перекодування інформації. Освітньо-виховна практика поки що слабко і повільно реагує на ці нові виклики, що створює перепони для формування комунікативної особистості, компетенції якої відповідали б вимогам інформаційного суспільства. Створення і запровадження в освітньому просторі принципово нових “візуально-орієнтованих” засобів навчання – об’єктивна потреба часу.Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика дослідження зумовила вибір для аналізу праць зарубіжних (Ж. Бодріяр, Х. Гумбрехт, Дж. Ділі та І. Семетські, У. Еко, М. Фуко, Р. Штомпка) і українських (Н. Барна, Є. Бистрицький, І. Єрьоменко, Р. Зимовець, Н. Майструк, О. Павлова, С. Пролеєв) дослідників. Постановка завдання. Дослідити евристичний потенціал візуалізації освіти у контексті парадигмально нового осмислення природи візуального зображення в інформаційному суспільстві і активного формування інформаційно-мережевого педагогічного семіозизу; здійснити пошук адекватної освітньо-філософської методології використання візуальних засобів невербальної комунікації як чинника самоідентифікації особистості у сучасному освітньому просторі. Виклад основного матеріалу. В інформаційну епоху, з характерною для неї інтенсифікацією комунікаційних потоків, людина постійно стикається із проблемою збереження і відтворення ідентичності. Оформлення нової інформаційно-мережевої культурної реальності вимагає перегляду цілей освіти, форм, методів їх досягнення, відповідно до тих змін у суспільстві, які на сьогодні мають виражений антропологічний характер. Візуалізація навчального контенту, як один із невербальних засобів освітньої комунікації, відповідає запитам нового “цифрового” покоління. За допомогою візуальної невербаліки створюються сприятливі умови для гармонійного розвитку усіх когнітивних структур особистості. Засоби візуальної невербаліки перебувають у дослідницькому “фарватері” науки семіотики, об’єктом вивчення якої є комунікативні процеси, предметом – знаки й знакові форми реалізації комунікації. У семіотичній традиції “семіозис” – це операція, у ході якої відбувається встановлення взаємної пресупозиції між формою вираження і формою змісту, внаслідок чого продукуються знаки. Педагогічний семіозис – усвідомлений процес означування, декодування інформації, що цілеспрямовано здійснюється суб’єктами освітньої діяльності. Гетерогенність сприйняття візуальних образів та необхідність їх декодування стимулює розвиток рефлексивного мислення, яке нівелює спроби інших маніпулювати свідомістю та поведінкою, допомагає усвідомлювати та відстоювати свої власні інтереси, аналізувати та контролювати свої вчинки, шукати та знаходити нестандартні рішення у складних життєвих ситуаціях. Візуальні образи викликають почуття причетності, співпереживання, активізують прагнення до дієвої співучасті, до самоідентифікації. Розробка й використання методологічного інструментарію семіотики освіти в якості теоретичної основи візуалізації освітнього процесу й використання його сучасному педагогічному семіозисі є дієвим чинником для самовизначення і самоідентифікації нової комунікативної особистості в освітньому просторі цифрової епохи. Висновки. Візуалізація, як один із невербальних засобів організації освітнього процесу, в умовах зростаючого впливу медіареальності на цифрове покоління має значний розвиваючий потенціал і є дієвим чинником самовизначення і самоідентифікації особистості у сучасному просторі освіти. Urgency of the research. The increase in the volume, speed, intensity and diversity of communication flows in the information society necessitates the search for new ways of generating, organizing, storing and transmitting knowledge in the educational space. And the visualization of education plays an increasingly important role in these processes, because it meets the demand of the new “digital” generation for dynamism, structure, informative density, and availability of educational content. Target setting. The dynamic development of the information-network communicative space requires a new format of educational activity, focused on the development of visual thinking, capable of intensive inter-semiotic recoding of information. So far, educational practice responds weakly and slowly to these new challenges, which creates obstacles for the formation of a communicative personality whose competencies would meet the requirements of the information society. The creation and introduction of fundamentally new “visually oriented” learning tools in the educational space is an objective need of the hour. Actual scientific researches and issues analysis. The problems of the research determined the choice for analysis of the works of foreign (J. Baudrillard, H. Humbrecht, J. Dily and I. Semetsky, U. Eco, M. Foucault, Р. Sztompka) and Ukrainian (N. Barna, E. Bystrytskyi, I. Yeryomenko, R. Zymovets, N. Maistruk, O. Pavlova, S. Proleev) researchers. The research objective. To investigate the heuristic potential of educational visualization in the context of a paradigmatic new understanding of the nature of the visual image in the information society and the active formation of information-network pedagogical semiosis; to search for an adequate educational and philosophical methodology of using visual means of nonverbal communication as a factor of self-identification of the individual in the modern educational space. The statement of basic materials. In the information age, with its characteristic intensification of communication flows, a person is constantly faced with the problem of preserving and reproducing identity. Designing a new informational and network cultural reality requires a revision of the goals of education, forms, methods of their achievement, in accordance with those changes in society, which today have a pronounced anthropological character. Visualization of educational content, as one of the non-verbal means of educational communication, meets the demands of the new “digital” generation. With the help of visual non-verbals, favorable conditions are created for the harmonious development of all cognitive structures of the personality. The tools of visual nonverbal are in the research “fairway” of the science of semiotics, the object of study of which is communicative processes, the subject - signs and symbolic forms of communication implementation. In the semiotic tradition, “semiosis” is an operation during which a mutual presupposition is established between the form of expression and the form of content, as a result of which signs are produced. Pedagogical semiosis is a conscious process of labeling and decoding information, purposefully carried out by subjects of educational activity. The heterogeneity of the perception of visual images and the need to decode them stimulates the development of reflexive thinking, which neutralizes the attempts of others to manipulate consciousness and behavior, helps to realize and defend one's own interests, analyze and control one's actions, search for and find non-standard solutions in difficult life situations. Visual images evoke a sense of involvement, empathy, activate the desire for effective participation, for self-identification. The development and use of the methodological toolkit of educational semiotics as a theoretical basis for visualizing the educational process and its use in modern pedagogical semiosis is an effective factor for self-determination and self-identification of a new communicative personality in the educational space of the digital era. Conclusions. Visualization, as one of the non-verbal means of organizing the educational process, in the conditions of the growing influence of media reality on the digital generation, has a significant developing potential and is an effective factor of self-determination and self-identification of the individual in the modern space of education.
- ДокументМИРОТВОРЧІСТЬ ЯК СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ(Український державний університет імені Михайла Драгоманова, 2023) Бережний, Л. Г.Актуальність теми дослідження. Оптимізація національно-патріотичного виховання належить до гостроактуальних та нагальних завдань українського суспільства. Це завдання ні тільки для педагогів, політиків, громадянських діячів, але й для всього українського народу. Безперечно, з набуття нашою країною незалежності, можна відзначити ті вагомі кроки, які були зроблені у напрямку осягнення власної ідентичності, визначення національних пріоритетів, формування національної самосвідомості та громадянського і патріотичного виховання українців. На засадах гуманістичних загально європейських цінностей розроблена Концепція національно-патріотичного виховання, запропоновані ефективні теоретично-методологічні рекомендації та проекти. Проте, невпевненість, світоглядні злами, переоцінка цінностей, які були спричинені в суспільстві військовою агресією РФ, не тільки загострили почуття патріотизму, любові до Батьківщини, але й стали викликом для освітян, спричинили перегляд сталого розуміння ціннісно-смислових аспектів національно-патріотичного виховання. Саме тому, особливо важливим є звернення до дослідження феномену миротворчості у його історичній ретроспективі та розробити практичні рекомендації для інспірації його ціннісно-світоглядного потенціалу у сучасних стратегіях національно-патріотичного виховання. Постановка проблеми. Метою дослідження є аналіз евристичного потенціалу ідеї миролюбства та миротворчості в українській літературно-філософській традиції, на її засадах розробити практичні рекомендації для оптимізації національно-патріотичного виховання в Україні в контекстах військової агресії. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження феномену національно-патріотичного виховання є наскрізною лінією у творчості видатних українських митців: Лесі Українки, М. Драгоманова, І. Франка, Д. Чижевського, Т. Шевченка. На сучасному етапі теоретично-методологічні підвалини у дослідженні цього феномену визначають праці таких українських вчених як: І. Бех, Ю. Івченко, І. Кучинська та ін. Питання етнонаціональної специфіки громадянського та патріотичного виховання набули широкого обговорення серед сучасних українських філософів, зокрема, це праці Є. Бистрицького, І. Бичка, М. Поповича, С. Пролеєва, О. Білого, Р. Зимовця та ін. Проте, міфотворчість як вагома складова національно-патріотичного виховання потребує окремих теоретичних розвідок. Виклад основного матеріалу дослідження. У всі історичні часи війни та збройні конфлікти змушували людство до перегляду базових основ людського та етнонаціонального буття, загострюючи проблему пошуку власної ідентичності та релевантних програм оптимізації патріотичного та громадянського виховання. Досвід тривалого протистояння нашого народу у сучасні війні є свідченням наявності любові до Батьківщини, розвинутого дієвого патріотизму серед широких верств населення, а також про великий миротворчій потенціал українців, який віками викристалізовувався у національній самосвідомості наших пращурів та як самий великий скарб бережно передавався нащадкам. Так, ідентичність охоплює спільні цінності, звичаї, історію, мову які визначають спільноту. Це складова не матеріальна, вона з’єднує нас разом та виховуючи почуття приналежності та єдності. у всі часи Україна завжди йшла шляхом опори на власні сили, а підтримувало цей дух їхнє миролюбство, тому що тільки шляхом перемовин і договорів можна було сформувати свою державу. Світоглядна біполярність та неспорідненість ментальності сучасного українського народу з російською сформувалася під впливом вагомих соціальних, культурних та історичних факторів, які засвідчують автентичність “духу” українців. Український народ формувався більше під впливом вольностей на відміну від імперських зазіхань завойовників. Під вольностями ми розуміємо козаччину, а це право вибору простим народом вибирати гетьмана на відміну від імперії де виборів не було зовсім. Сформувати державу в XVII ст. було не з легких варіантів, адже поруч було безліч імперій. Тільки принципи миротворчості допомогли сформувати державу в Європі, вільна людина це найвища цінність і тому цю цінність треба захищати адже мир це не відсутність конфліктів, а здатність справлятися з конфліктами мирними шляхами. Висновки. У підсумку варто зазначити, що миролюбство та миротворчість як етноментальна риса українського народу, є вагомим чинником національної ідентичності. Саме тому є важливою складовою для оптимізації програми національно-патріотичного виховання у часи війни. Особливо слід відзначити, що треба розвивати історії успіхів і перемог українського народу. Ми повинні розвивати силу та діалог, адже загарбник недуже охочий до діалогу. Ми можемо співіснувати у себе вдома з різними культурами та релігіями, у нас багата регіональність, треба її зробити нашою сильною рисою. Urgency of the research. Optimizing national-patriotic education is one of the acute and urgent tasks of Ukrainian society. This is a task not only for teachers, politicians, civic figures, but also for the entire Ukrainian people. Undoubtedly, since our country gained independence, it is possible to note the important steps that were taken in the direction of understanding one's own identity, defining national priorities, forming national self-awareness and civic and patriotic education of Ukrainians. The concept of national-patriotic education was developed on the basis of humanistic universal European values, and effective theoretical and methodological recommendations and projects were proposed. However, insecurity, worldview fractures, reassessment of values, which were caused in society by the military aggression of the Russian Federation, not only sharpened the feeling of patriotism, love for the Motherland, but also became a challenge for educators, caused a revision of the permanent understanding of the value-meaning aspects of national-patriotic education. That is why it is especially important to study the phenomenon of peacemaking in its historical retrospect and to develop practical recommendations for inspiring its value-worldview potential in modern strategies of national-patriotic education. Target setting. The purpose of the study is to analyze the heuristic potential of the idea of peace-loving and peace-making in the Ukrainian literary and philosophical tradition, on its basis to develop practical recommendations for optimizing national-patriotic education in Ukraine in the context of military aggression. Actual scientific researches and issues analysis. The study of the phenomenon of national-patriotic education is a cross-cutting line in the work of prominent Ukrainian artists: Lesya Ukrainka, M. Drahomanov, I. Franko, D. Chyzhevskyi, T. Shevchenko. At the current stage, the theoretical and methodological foundations in the study of this phenomenon are determined by the works of such Ukrainian scientists as: I. Bekh, Yu. Ivchenko, I. Kuchynska, and others. The issue of ethno-national specifics of civic and patriotic education has been widely discussed among modern Ukrainian philosophers, in particular, the works of E. Bystrytskyi, I. Bychko, M. Popovych, S. Proleev, O. Bily, R. Zymovets, and others. However, myth-making as a significant component of national-patriotic education requires separate theoretical investigations. The statement of basic materials. In all historical times, wars and armed conflicts have forced humanity to review the basic foundations of human and ethnonational existence, exacerbating the problem of finding one's own identity and relevant programs for optimizing patriotic and civic education. The experience of our people's long-term resistance in modern wars is evidence of love for the Motherland, developed effective patriotism among broad sections of the population, as well as the great peacemaking potential of Ukrainians, which crystallized over the centuries in the national self-consciousness of our ancestors and how the greatest treasure was carefully handed down to descendants. Thus, identity includes common values, customs, history, and language that define a community. This component is not material, it connects us together and fosters a sense of belonging and unity. at all times, Ukraine always followed the path of relying on its own forces, and this spirit was supported by their love of peace, because it was only through negotiations and treaties that one could form its state. worldview bipolarity and dissimilarity between the mentality of the modern Ukrainian people and the Russian one was formed under the influence of significant social, cultural and historical factors that testify to the authenticity of the “spirit” of Ukrainians. The Ukrainian people were formed more under the influence of freedoms, as opposed to the imperial encroachments of the conquerors. By liberties, we understand the Cossacks, and this is the right of the common people to choose a hetman, unlike the empire, where there were no elections at all. To form a state in the 17th century, was not an easy option, because there were many empires nearby. Only the principles of peacemaking helped to form a state in Europe, a free person is the highest value and therefore this value must be protected, because peace is not the absence of conflicts, but the ability to cope with conflicts in peaceful ways. Conclusions. In conclusion, it is worth noting that peace-loving and peacemaking, as an ethno-mental trait of the Ukrainian people, is an important factor of national identity. That is why it is an important component for optimizing the program of national-patriotic education in times of war. It should be especially noted that it is necessary to develop the stories of successes and victories of the Ukrainian people. We must develop strength and dialogue, because the aggressor is not very willing to dialogue. We can coexist at home with different cultures and religions, we have a rich regionalism, we must make it our strong feature.
- ДокументДОБРОЧЕСНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА СВІТОГЛЯДНОЇ КУЛЬТУРИ ТА ЧИННИК ЖИТТЄТВОРЧОСТІ(Український державний університет імені Михайла Драгоманова, 2023) Пономаренко, О. В.Актуальність теми дослідження. Ускладнення соціокультурного розвитку (російська агресія, військово-політичні конфлікти у світі, прогрес технологій, проблеми якості життя, загрози у сфері захисту довкілля та природних ресурсів) торкається самих основ людського буття, є серйозним випробуванням для освітніх і виховних практик, стратегій життєтворчості, які мають гнучко реагувати на швидкі зміни. Для демократичних суспільств із багатоваріантними можливостями майбутнього різні політичні, релігійні, етичні погляди впливають на світоглядний вибір особистості. Для підростаючого покоління важливим постають питання: якими цінностями та ідеалами керуватися у житті; наскільки важливо намагатися досягти моральної цілісності; які загрози (і наслідки) несе відмова від традиції, доброчесності (доброчесної поведінки) в індивідуальній життєтворчості? Постановка проблеми. Проблема доброчесності в сучасній культурі знаходиться в полі особливої уваги науковців (юристів [1;4], лінгвістів [13], педагогів [14]), є предметом громадських дискусій та професійних обговорень [3; 11]. Проблеми корупції, кіберзлочинності посилили увагу світової спільноти до питань етики та доброчесності [8]. Зловживання академічною свободою актуалізувало увагу науковців та освітян до академічної доброчесності [2]. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Філософські рефлексії культуротворчого процесу широко представлені у вітчизняній та західній філософській думці, зокрема у працях Є. Бистрицького, М. Бойченка, С. Кримського, М. Култаєвої, Н. Радіонової, П. Слотердайка В. Сухомлинського, Е. Фромма. Продуктивні ідеї щодо формування доброчесності, світоглядної культури в освітніх та виховних практиках простежуються у працях В. Беха, М. Бойченка. Н. Бойченко, Ю. Бойчука, Н. Дічек, І. Дорожко, М. Дроботенко, Г. Корж, С. Кременя, М. Култаєвої, Н. Радіонової, С. Пилипенко, С. Пустовіт, М. Триняк. Незважаючи на велику увагу науковців, освітян, громадськості до проблеми доброчесності складність сучасного соціокультурного розвитку вимагає переосмислення класичних праць та ідейних смислів доброчесності. Постановка завдання. У цій статті здійснюється спроба окреслити гуманістичний потенціал філософії та освіти для розбудови сучасних стратегій доброчесності як плідної життєтворчості у різних сферах людського буття. В мінливих контекстах сучасності обґрунтувати роль культури як ресурсу у формуванні доброчесності на соціальному та індивідуальному рівнях. Розкрити культуротворчий ресурс доброчесності та його вплив на сучасні освітні та виховні практики. Виклад основного матеріалу. Незважаючи на множинність підходів у розумінні доброчесності, можна виділити визначення її як стану цілісності та узгодженості між переконаннями, рішеннями та діями людини, що базується на етичних цінностях. У філософії Хосе Ортеги-і-Гассет сформоване розуміння шляхетного життя, яке проявляється в активній життєтворчості індивіда, зацікавле-ності в саморозвитку, та визначається внутрішньою потребою людини добровільно підпорядковуватись вищій щодо себе нормі, робиться акцент на обов'язках, а не на правах, бо “шляхетність зобов'язує”. На противагу доброчесному шляхетному життю філософ описує інертний стан розслабленості, недисциплінованості, безвідповідальності, нездатності підкорятись будь-яким нормам, навіть тим які людина вважає етичними. Саме цей стан доцільно протиставляти доброчесності. Недоброчесність небезпечна як для самої людини, так і для соціуму: людину вона робить беззахисною перед впливом пропаганди та маніпуляцій, а суспільство ставить перед загрозою встановлення авторитарних чи тоталітарних режимів. Варто говорити про органічний зв'язок між демократією і етичними принципами та мужністю їх відстоювати, незважаючи на ризик, пов'язаний з цим. Освіта та мистецтво важливі чинники на шляху доброчесного життя. Теодор Адорно обґрунтовує, що вони є простором, де людина може отримувати досвід свободи, але у той же час масова культура та напівосвіта можуть перешкоджати людині, культурно маскуючи антиподи доброчесності. Висновки. Отже, поверхове ставлення суспільства до освіти широких мас населення, освітніх потреб підростаючого покоління, культурних надбань, людської суб'єктивності містить небезпеку втрати ціннісних орієнтирів. Кризові явища в різноманітних процесах суспільного життя вимагають не взаємних обвинувачень (які не ведуть до розуміння складнощів соціокультурної динаміки), а пошуку нового гуманістичного мислення, суспільної уваги до культуротворчого потенціалу доброчесності, ефективних стратегій життєтворчості. Доброчесність проявляється в активній життєтворчості людей, їх особистісній зацікавленості результатами діяльності, праці. У наступних дослідженнях варто проаналізувати стратегії доброчесності як життєтворчості на різних рівнях освітніх та виховних практик (дошкільної, початкової, середньої та вищої освіти; формальної та неформальної; молодіжної політики, мистецьких та культурних проектах, кіномистецтві, дизайні). Urgency of the research. The complexities of socio-cultural development (Russian aggression, military-political conflicts worldwide, technological progress, quality of life issues, threats to environmental protection and natural resources) touch upon the very foundations of human existence. It poses a serious challenge for educational and upbringing practices, life strategies that need to adapt flexibly to rapid changes. In democratic societies with diverse future possibilities, various political, religious, and ethical perspectives influence an individual's worldview choices. For the younger generation, the crucial question arises: what values and ideals should guide life; how important is the pursuit of moral integrity, and what threats (and consequences) come with abandoning tradition and virtuous conduct in individual life creation? Target setting. The issue of integrity in contemporary culture is under special scrutiny by scholars (legal experts [1;4], linguists [13], educators [14]) and is the subject of public discussions and professional debates [3; 11]. Problems such as corruption and cybercrime have heightened the global community's attention to ethical and moral issues [8]. The abuse of academic freedom has brought renewed focus from scholars and educators to academic integrity [2]. Actual scientific researches and issues analysis. Philosophical reflections on the cultural-creative process are widely represented in both domestic and Western philosophical thought, particularly in the works of Y. Bystritskyi, M. Boichenko, S. Krymskyi, M. Kultaieva, N. Radionova, P. Sloterdijk, V. Sukhomlynskyi, and E. Fromm. Productive ideas regarding the formation of integrity and worldview culture in educational and upbringing practices are traced in the works of V. Bekh, M. Boichenko, N. Boichenko, Yu. Boychuk, N. Dyichyk, I. Dorozhko, M. Drobotenko, H. Korzh, S. Kremen, M. Kultaieva, N. Radionova, S. Pylypenko, S. Pustovit, and M. Tryniak. Despite the considerable attention from scholars, educators, and the public to the issue of integrity, the complexity of contemporary sociocultural development requires a comprehensive approach that considers both classical and modern scientific works, as well as encyclopedic publications on this subject. The research objective. This article attempts to demonstrate the humanistic potential of philosophy and education in constructing contemporary strategies of integrity as productive life-creation in various spheres of human existence. In the changing contexts of the present, it aims to justify the role of culture as a resource in shaping integrity at both social and individual levels. The article seeks to unfold the cultural-creative resource of integrity and its influence on modern educational and upbringing practices. The statement of basic materials. Despite diverse interpretations of the concept of integrity, it can be identified as a state of coherence and consistency between beliefs, decisions, and actions based on ethical values. In the philosophy of José Ortega y Gasset, a conception of noble life has emerged, characterized by active creativity, self-development, and the internal need for voluntary submission to a higher norm. Emphasizing duties over rights, Ortega y Gasset argues that “nobility obliges”. In contrast to virtuous noble life, he describes an inert state of relaxation, undisciplined behavior, irresponsibility, and an inability to adhere to any norms, even those considered ethical. This state is purposefully contrasted with integrity. Indicating that dishonesty is perilous for both individuals and society, it renders individuals defenseless against the influence of propaganda and manipulation. Society is also at risk of establishing authoritarian or totalitarian regimes. The organic connection between democracy and ethical principles is crucial, and courage is required to defend them despite associated risks. Education and art play significant roles in the pursuit of virtuous life. Theodor Adorno argues that they provide spaces where individuals can experience freedom. However, mass culture and semi-education may hinder individuals by culturally masking the antitheses of integrity. Conclusions. Therefore, society's superficial attitude towards mass education, the educational needs of the younger generation, cultural acquisitions, and human subjectivity contains the danger of losing valuable benchmarks. Crisis phenomena in various processes of social life demand not mutual accusations (which do not lead to understanding the complexities of socio-cultural dynamics) but the search for a new humanistic mindset, societal attention to the culture-forming potential of integrity, and effective life-creating strategies. Integrity manifests in the active life-creating endeavors of individuals, their personal interest in the results of their activities and work. In future research, it is worthwhile to analyze integrity strategies as life-creating processes at different levels of educational practices (preschool, primary, secondary, and higher education; formal and informal contexts; youth policies, artistic and cultural projects, cinematography, and design).