Кафедра практики англійського усного і писемного мовлення
Постійний URI для цієї колекції
Перегляд
Перегляд Кафедра практики англійського усного і писемного мовлення за Тема ""Парфумер""
Зараз показано 1 - 1 з 1
Результатів на сторінку
Параметри сортування
- ДокументТрансформація романтичних мотивів у романі Патріка Зюскінда «Парфумер»(Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди ; Видавничий дім Дмитра Бураго, 2019) Лобзова, C. Л.У статті зроблено спробу виділити основні романтичні мотиви, до яких звертається сучасний німецький письменник Патрік Зюскінд в романі «Парфумер». До них віднесені знакові для сучасного культурного контексту образносмислові константи (геніальність, самотність, покинутість, богоборство тощо). Визначаються шляхи і способи переосмислення романтичних мотивів у сучасному романі, аналізується специфіка їхньої трансформації в постмодерністському тексті. Відзначаються риси подібності між твором Зюскінда і популярним в епоху Просвітництва романом виховання: герой сучасного німецького письменника проходить тернистий шлях становлення, він удосконалює свій дар, завдяки якому сподівається змінити світ, підкорити собі інших людей. Проаналізовано пародійні євангельські алюзії, які сприяють деконструкції романтичної фігури невизнаного генія. Письменник-постмодерніст приходить до розвінчання і висміювання героя, перетворюючи ілюзорного короля в блазня. На відміну від романтичного героя, основною функцією яко-го була трансляція божественної волі, Гренуй самим своїм існуванням і закладеною в нього від природи геніальною обдарованістю спростовує істину Абсолюту. У статті робиться висновок, що Зюскінд звертається до стійкої романтичної моделі, безліч разів реалізованої в літературі і мистецтві, по-своєму розставляючи акценти, доводячи, здавалося б, раз і назавжди сформовану структуру до своєї межі. Романтична модель проходить другий етап у своєму розвитку, згідно гегелівській тріаді, а саме – заперечення заперечення, коли будь-яке явище перетворюється в свою протилежність. Спростовуючи відоме пушкінське твердження, що «геній і лиходійство – дві речі несумісні», письменник в той же час приходить до переконання, що зло, навіть не зустрічаючи гідного супротивника, виявляється згубним для самого себе. Подальші перспективи дослідження ми бачимо в вивченні роману в контексті творчості Зюскінда й сучасної німецькомовної літератури з точки зору трансформування в постмодерністському тексті романтичної традиції. В статье предпринята попытка выделить основные романтические мотивы, к которым обращается современный немецкий писатель Патрик Зюскинд в романе «Парфюмер». К ним отнесены знаковые для современного культурного контекста образно-смысловые константы (гениальность, одиночество, отверженность, богоборчество и т.д.). Определяются пути и способы переосмысления романтических мотивов в современном романе, анализируется специфика их трансформации в постмодернистском тексте. Отмечаются черты сходства между произведением Зюскинда и популярным в эпоху Просвещения романом воспитания : герой современного немецкого писателя проходит тернистый путь становления, он совершенствует свой дар, благодаря которому надеется изменить мир, подчинить себе других людей. Проанализированы пародийные евангельские аллюзии, которые способствуют деконструкции романтической фигуры непризнанного гения. Писатель-постмодернист приходит к развенчиванию и высмеиванию героя, превращая мнимого короля в шута. В отличие от романтического героя, основной функцией которого являлась трансляция божественной воли, Гренуй самим своим существованием и заложенным в нем от природы гениальном даре опровергает истину Абсолюта. В статье делается вывод, что Зюскинд обращается к устойчивой романтической модели, множество раз реализованной в литературе и искусстве, по-своему расставляя акценты, доводя, казалось бы, раз и навсегда сложившуюся структуру до своего предела. Романтическая модель проходит второй этап в своем развитии, согласно гегелевской триаде, а именно – отрицание отрицания, когда какое-либо явление превращается в свою противоположность. Опровергая известное пушкинское утверждение, что «гений и злодейство – две вещи несовместные», писатель в то же время приходит к убеждению, что зло, даже не встречая достойного противника, оказывается губительным для самого себя. Дальнейшие перспективы исследования мы видим в изучении романа в контексте творчества Зюскинда и современной немецкоязычной литературы с точки зрения трансформирования в постмодернистском тексте романтической традиции. The article attempts to highlight the main romantic motifs that the modern German writer Patrick Süskind used in his novel Perfume: The Story of a Murderer. Symbolic for the contemporary cultural context figurative semantic constants (genius, loneliness, rejection, godlessness, etc.) are assigned to such motifs. The ways and means of rethinking romantic motifs in a modern novel are determined, the specifics of their transformation in a postmodern text is analyzed. The similarities between the work of Süskind and popular upbringing novels in the Enlightenment are noted: the main character of the modern German writer goes through the thorny path of formation, he improves his gift, thanks to which he hopes to change the world, subjugate other people to himself. The parody evangelical allusions that contribute to the deconstruction of the romantic figure of an unrecognized genius are analyzed. The postmodernist writer debunks and ridicules the hero, turning the imaginary king into a jester. Unlike the romantic hero, whose main function was to broadcast the divine will, Jean-Baptiste Grenouille refutes the truth of the Absolute by his existence and the ingenious gift inherent in him by nature.The article concludes that Süskind refers to a stable romantic model, implemented many times in literature and art, setting his own accents in his own way, bringing the romantic structure to its limit. This model goes through the second stage in its development, according to the Hegel’s triad, namely, the negation of negation, when any phenomenon turns into its opposite. Refuting the well-known Pushkin’s claim that “genius and villainy are two incompatible things”, the writer at the same time comes to the conclusion that evil, even without meeting a worthy opponent, is destructive to himself. We see further research prospects in the study of the novel in the context of the work of Süskind and modern German-language literature from the point of view of transforming the romantic tradition in the post-modern text.