Перегляд за Автор "Степанченко, И. И."

Зараз показано 1 - 9 з 9
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Авторские знаки как средство оформления пунктуационно-смысловых вариантов
    (ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2018-10-25) Степанченко, И. И.
    Авторская пунктуация не является нарушением пунктуационных норм. В широком смысле авторские знаки – это вариативные, альтернативные знаки, выбор которых определяется семантико-стилистическими особенностями высказывания. Рассматриваемая таким образом авторская пунктуация включает в себя разнородные явления, дифференцирующиеся по степени окказиональности оформляемых пунктуационно семантико-стилистических вариантов. Объединяющим эти явления признаком является ситуация выбора знака, т.е. альтернативность вариантов. Авторские знаки в узком смысле слова – это средство создания с помощью пунктуациии окказиональных, нерегулярных семантико-стилистических неологизмов. Как аналогию к разграничению разных типов пунктуационно-смысловых вариантов можно рассматривать деление метафор на языковые (в том числе и т.н. речевые) и индивидуально-авторские. Критерием разграничения в конечном счете служит степень затрудненности перехода от языковых отношений (отношений между вербальными образами) к отношениям образно-понятийным, мыслительным (отношениям между «предметными» образами), т.е. степень привычности, стандартности, регулярности выражаемого метафорой смысла. Авторська пунктуація не є порушення пунктуаційних норм. У широкому розумінні авторські знаки – це варіативні, альтернативні знаки, вибір яких визначається семантико-стилістичними особливостями висловлювання. Розглянута таким чином авторська пунктуація містить різнорідні явища, що диференціюються за ступенем оказіональності семантико-стилістичних варіантів, які підлягають пунктуаційному оформленню. Об’єднуючою ці явища ознакою є ситуація вибору знака, тобто альтернативність варіантів. Авторські знаки у вузькому розумінні – це засіб створення за допомогою пунктуації оказіональних, нерегулярних семантико-стилістичних неологізмів. Як аналогію до розрізнення типів пунктуаційно-смислових варіантів можна розглядати розподіл метафор на мовні (в тому числі й мовленнєві) та індивідуально-авторські. Остаточним критерієм розрізнення є ступінь складності переходу від мовних відношень (відношень між вербальними образами) до відношень образно-поняттєвих, мисленнєвих (відношень між «предметними» образами), тобто ступінь звичності, стандартності, регулярності, сенсу, що виражається метафорою. Author’s punctuation is not a violation of punctuation rules. In a broad sense, author’s signs are variable, alternative signs, the choice of which is determined by the semantic and stylistic features of the utterance. The author's punctuation considered in this way includes heterogeneous phenomena that are differentiated according to the degree of occasional character of punctuation-formalized se-mantic-stylistic variants. The unifying feature of these phenomena is the situation of the choice of the sign, i.e. an alternative of the variants. Author's marks in the narrow sense of the word are a means of creating occasional, irregular semantic-stylistic neologisms with the help of punctuation. As an anal-ogy to the distinction between different types of punctuation-semantic variants, one can consider the division of metaphors into linguistic (including so-called speech metaphors) and individual, the au-thor's ones. The criterion for differentiation after all is the degree of difficulty in the transferring from linguistic relations (the relations between verbal images) to the relations of figurative and conceptu-al, mental (the relations between “objective” images), i.e. the degree of familiarity, standardization, regularity of the meaning expressed by the metaphor.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Анатолий Тихонович Гулак
    (Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2021) Степанченко, И. И.
    Статья посвящена памяти Анатолия Тихоновича Гулака – члена редакционной коллегии и постоянного автора журнала "Русская филология", уникального, многогранного, разносторонне одаренного и очень деятельного человека, внёсшего бесценный вклад в развитие русской филологии Украины. Он был рыцарем русской филологии, безвозмездно служившим ей всю жизнь. Образ Анатолия Тихоновича в нашей памяти действительно ассоциируется с классическим образом ученого Филолога (с большой буквы): ученого с энциклопедическими знаниями и в области теории языка, и в области литературы, и в области истории. Ему были равно близки и XVIII век, и современность. Стаття присвячена пам'яті Анатолія Тихоновича Гулака – члена редакційної колегії та постійного автора журналу "Російська філологія", унікальної, багатогранної, різнобічно обдарованої і дуже діяльної людини, яка зробила безцінний внесок у розвиток російської філології України. Він був лицарем російської філології, безоплатно служив їй все життя. Образ Анатолія Тихоновича в нашій пам'яті дійсно асоціюється з класичним чином вченого Філолога (з великої літери): вченого з енциклопедичними знаннями і в теорії мови, і в галузі літератури, і в історії. Йому дорівнювали і XVIII століття, і сучасність. This article is dedicated to the memory of Anatoliy Tikhonovich Gulak, a member of the editorial board and permanent author of the journal Russian Philology, a unique, multifaceted, versatile gifted and very active person, who made an invaluable contribution to the development of Russian philology in Ukraine. He was a knight of Russian philology, who served it gratuitously all his life. The image of Anatoliy Tikhonovich in our memory is really associated with the classical image of a scholar of philology (with capital letter): a scholar with encyclopaedic knowledge of language theory, literature, and history. He was as close to the eighteenth century as to the present.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    ИМПЛИЦИТНЫЕ ПАРАДИГМЫ В ПОЭТИЧЕСКОМ ТЕКСТЕ
    (Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2021-04-02) Степанченко, И. И.
    Предметом парадигматического анализа являются слова и более крупные внутритекстовые словесные комплексы, которые образуют системные ряды как дефиниции одного или близких понятий или формируют взаимосвязанные перцептивные "предметные" образы (которые отражают окружающий мир) в процессе восприятия текста или группы текстов. Система текстовых парадигм, или гиперпарадигма, рассматривается как содержательная сторона текста, а процесс формирования гиперпарадигмы в сознании читателя – как интерпретация текста. Вариативность и степень сложности формирования гиперпарадигмы текста, а также особенности импликации с точки зрения парадигматической структуры лексики определяются характером имплицитных парадигм. В статье на материале стихов С. Есенина, С. Кличкова и А. Фета выделены три типа имплицитных парадигм. Они отличаются тем, что в одном случае образуются благодаря ассоциативным связям эксплицитных (полностью присутствующих в тексте) парадигм с другими эксплицитными парадигмами в пределах одного текста (внутритекстовые имплицитные парадигмы), в другом – связям в пределах нескольких текстов (интертекстуальные) , в третьем – вне текстового пространства (внетекстовые). Предметом парадигматичного аналізу є слова та більші внутрішньотекстові словесні комплекси, що утворюють системні ряди як дефініції одного чи близьких понять або формують взаємопов'язані перцептивні "предметні" образи (які є відображенням навколишнього світу) у процесі сприйняття тексту чи групи текстів. Система текстових парадигм, або гіперпарадигма, розглядається як змістовна сторона тексту, а процес формування гіперпарадигми у свідомості читача - як інтерпретація тексту. Варіативність і ступінь складності формування гіперпарадигми тексту, а також особливості імплікації з точки зору парадигматичної структури лексики визначаються, зокрема, характером імпліцитних парадигм. У статті на матеріалі поезій С. Єсеніна, С. Кличкова та А. Фета виокремлено три типи імпліцитних парадигм. Вони відрізняються тим, що в одному випадку утворюються завдяки асоціативним зв'язкам експліцитних (повністю присутніх у тексті) парадигм з іншими експліцитними парадигмами в межах одного тексту (внутрішньотекстові імпліцитні парадигми), в іншому - завдяки зв'язкам у межах кількох текстів (інтертекстуальні), у третьому - поза текстовим простором (позатекстові). The subject of paradigmatic analysis is words and larger intra-text verbal complexes that form the system lines as definitions of one or similar concepts or form interconnected perceptual “subject” images (which are the reflection of the surrounding world) in the process of perceiving a text or a group of texts. The system of textual paradigms, or hyperparadigm, is viewed as the content side of the text, and the process of forming a hyperparadigm in the mind of the reader is viewed as an interpretation of the text. The variability and degree of complexity of the formation of the hyperparadigm of the text, as well as the peculiarities of the implication from the point of view of the paradigmatic structure of the vocabulary, are determined, in particular, by the nature of the implicit paradigms. In the article, based on the poems of S. Yesenin, S. Klychkov and A. Fet, three types of implicit paradigms are distinguished. They differ in that in one case they are formed due to the associative connections of explicit (fully present in the text) paradigms with other explicit paradigms within the same text (intratextual implicit paradigms), in the other – due to connections within a number of texts (intertextual), in the third – beyond the text space (extratextual).
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Когнитивное исследование дискурсивной семантики
    (Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2019) Степанченко, И. И.
    Статья является рецензией на монографию Е. В. Чернцовой "Дискурсивное варьирование когнитивной семантики слова: опыт интегрального исследования (на материале глагольных предикатов казаться, показаться, девербатива кажимость, парентезы кажется)". Работа представляет собой законченное исследование, состоящее из трёх разделов, выводов к каждому разделу и общих выводов, списка литературы. Автор, во-первых, разрабатывает собственную оригинальную методику анализа полисемии, что является теоретическим вкладом в когнитивную лингвистику, и, во-вторых, с помощью оригинальной методики приходит к пониманию специфики полисемии анализируемых слов. Работа Е. В. Чернцовой представляет собой актуальное, хорошо структурированное, глубоко продуманное и качественно выполненное исследование, опирающееся на серьезную теоретическую и методологическую базу. Стаття є рецензією на монографію О. В. Чернцової "Дискурсивне варіювання когнітивної семантики слова: досвiд інтегрального дослiдження (на матерiалi дiєслiвних предикатiв казаться, показаться, девербатива кажимость, парентези кажется)". Робота являє собою закінчене дослідження, що складається з трьох розділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків, списку літератури. Автор, по-перше, розробляє власну оригінальну методику аналізу полісемії, що є теоретичним внеском у когнітивну лінгвістику, і, по-друге, за допомогою оригінальної методики приходить до розуміння специфіки полісемії аналізованих слів. Робота О. В. Чернцової є актуальним, добре структурованим, глибоко продуманим і якісно виконаним дослідженням, що спирається на серйозну теоретичну і методологічну базу. The article is a review of the monograph by O. V. Cherntsova "Discursive variation of cognitive semantics of a word: The experience of an integral study (on the material of verbal predicates seem, seem, deverbative seem ability, parenthesis seem)". The work is a complete study consisting of three chapters, conclusions to each chapter and general conclusions, a list of references. The author, firstly, develops his own original methodology of polysemy analysis, which is theoretical contribution to cognitive linguistics, and, secondly, with the help of the original methodology comes to understand the specifics of polysemy of the analyzed words. The work of O. V. Cherntsova is a relevant, well-structured, deeply thought-out and qualitatively executed research, based on a solid theoretical and methodological basis.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    ЛЕКСИЧЕСКОЕ ЗНАЧЕНИЕ СЛОВА КАК НЕСЕМИОТИЧЕСКАЯ КАТЕГОРИЯ
    (Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2020) Степанченко, И. И.
    В статье представлены общие свойства модели лексического значения слова как несемиотической категории. В лингвистике сложились два основных подхода к определению лексического значения: отражательный и релятивный. Сторонники первого подхода определяют лексическое значение слова как отражение в сознании человека существенных признаков определенного класса явлений действительности. Сторонники релятивного подхода (С. Ульман, Л. Витгенштейн, Ч. Моррис и др.) рассматривают лексическое значение как связи, переходы, отношения. Ученые, представляющие оба подхода, основывают свои теории на семиотических представлениях о сущности языка. Антропоцентрические принципы изучения языковых явлений подразумевают выход в смежные сферы знаний о человеке, в т.ч. и в область философии. М. Н. Правдин справедливо считал, что с позиций диалектического материализма отношения между действительностью, мышлением и языком не сводятся к отношениям знаковой репрезентации, поскольку каждый из этих трех миров представляет собой диалектическое единство конкретного и абстрактного. Абстрактная сторона действительности – сфера законов, связей, отношений между явлениями не поддается непосредственному отражению в мышлении в виде связей между образами соответствующих явлений, т.е. сущность и понятие не связано отношениями знака и означаемого. Связи между именами в языковой системе не являются знаками отношений между «предметными» образами. Это позволяет прийти к выводу о том, что отношения между «предметными» образами и отношения между именами внутри языка – две разные, но тесно связанные в коммуникативном акте системы. В развитие этой теории лексическое значение определяется в статье как система неграмматических правил оперирования словом внутри языковой системы. Такое определение позволяет по-иному рассматривать системную организацию лексики в языке. У статті представлені загальні властивості моделі лексичного значення слова як несеміотичної категорії. У лінгвістиці склалися два основні підходи до визначення лексичного значення: відбивний і релятивний. Прибічники першого підходу визначають лексичне значення слова як відображення у свідомості людини істотних ознак певного класу явищ дійсності. Прихильники релятивного підходу (С. Ульман, Л. Вітгенштейн, Ч. Морріс і ін.) розглядали лексичне значення як зв'язки, переходи, відносини. Вчені, які представляли обидва підходи, засновували свої теорії на семіотичних уявленнях про сутність мови. Антропоцентричні принципи вивчення мовних явищ мають на увазі вихід у суміжні сфери знань про людину, в т.ч. і в галузь філософії. М. М. Правдін справедливо вважав, що з позицій діалектичного матеріалізму відношення між дійсністю, мисленням і мовою не зводяться до стосунків знакової репрезентації, оскільки кожен з цих трьох світів є діалектичною єдністю конкретного і абстрактного. Абстрактна сторона дійсності – сфера законів, зв’язків, стосунків між явищами не піддається безпосередньому відображенню в мисленні у вигляді зв'язків між образами відповідних явищ, тобто суть і поняття не пов'язані стосунками знаку і означаемого. Зв’язки між іменами в мовній системі не є знаком стосунків між “предметними” образами. Це дозволяє дійти висновку про те, що стосунки між “предметними” образами і стосунки між іменами усередині мови – дві різні, але тісно пов’язані в комунікативному акті системи. У розвиток цієї теорії лексичне значення визначається в статті як система неграматичних правил оперування словом усередині мовної системи. Таке визначення дозволяє інакше розглядати системну організацію лексики в мові. The general properties of the model of lexical meaning of the word as a non-semiotic category are presented in the article. In linguistics, there are two main approaches to defining lexical meaning: reflective and relative. Proponents of the first approach define lexical meaning of the word as a reflection in the human mind of essential features of a certain class of phenomena of reality. Proponents of the relative approach (S. Ulman, L. Wittgenstein, Ch. Morris, and others) view lexical meaning as ties, transitions, relations. Scientists who present both approaches base their theories on semiotic ideas about the essence of language. Anthropocentric principles for the study of linguistic phenomena imply access to the adjacent spheres of knowledge about human, including to the field of philosophy. M. N. Pravdin rightly thought that, from the standpoint of dialectical materialism, the relations between reality, thought, and language do not come down to the relations of symbolic representation, since each of these three worlds is a dialectical unity of the concrete and the abstract. The abstract side of reality is the sphere of laws, ties, relationships between phenomena which can not be directly reflected in the thinking in the form of the relations between the images of relevant phenomena, i. e. the essence and concept are not related to the relationship of the sign and the signified. Relations between names in the language system are not the signs of relations between “object” images. This allows concluding that relations between “object” images and relations between names within a language are two distinct, but closely connected systems in the communicative act. In the development of this theory, lexical meaning is defined in the article as nongrammatical rules for operating a word within the language system. This definition allows considering the systemic organization of lexis in language differently.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    О МОДЕЛИ И ОБЪЕКТЕ В ЛИНГВИСТИКЕ
    (ХНПУ имени Г. С. Cковороды, 2019) Степанченко, И. И.
    В статье рассматривается взаимодействие языковой модели и моделируемого объекта – языка. Автор подвергает сомнению тезис о целесообразности перенесения свойств различных частных языковых моделей на объект, поскольку свойства объекта в этом случае оказываются переменными, часто несовместимыми величинами, а сам объект утрачивает свою целостность и самостоятельность. Сложившаяся ситуация, видимо, является следствием недостаточной изученности объекта и односторонности его изучения. Возможным выходом из нее является совершенствование самих моделей, в частности, унификация лингвистических моделей, разработка единой интегрированной модели на основе привлечения данных смежных наук, отказ от построения частных, хотя и внутренне непротиворечивых моделей, но основанных на формальных, неопределенных и не соотносящихся с интегрированной моделью признаках. Факт влияния модели на объект иллюстрируется в статье сопоставлением теоретических положений структуральной и функциональной лингвистических парадигм. У статті розглядається взаємодія мовної моделі та об’єкту, що моделюється, – мови. Автор бере під сумнів тезу про доцiльнiсть перенесення властивостей різних окремих моделей на об’єкт, оскільки властивості об’єкту в цьому випадку з’являються змінними, часто несумісними величинами, а сам об’єкт втрачає свою цiлiснiсть та самостiйнiсть. Ситуація, що склалася, мабуть, є наслідком недостатньої вивченості об'єкту і однобічності його вивчення. Можливим виходом з неї є вдосконалення самих моделей, зокрема, уніфикація лінгвістичних моделей, розробка єдиної інтегрованої моделі на основі залучення цих суміжних наук, відмова від побудови окремих, хоча і внутрішньо несуперечливих моделей, але ґрунтованих на формальних, невизначених і таких, що не співвідносяться з інтегрованою моделлю ознаках. Факт впливу моделі на об’єкт проілюстровано зіставленням теоретичних положень структуральної та функціональної лінгвістичних парадигм. The article discusses the interaction of the language as a model and the language as the modeled object. The author questions the thesis about the expediency of transferring various particular language models properties to the object, since the properties of an object in this case turn out to be variable, often incompatible, and the object itself loses its integrity and independence. Apparently, the current situation is a consequence of the lack of knowledge about the object and its one-sidedness study. A possible way out of this situation is the linguistic models improvement, in particular, the unification, development of a unified integrated model based on the use of related sciences data, the rejection of the construction of private, internally inconsistent models based on formal, indeterminate and non-correlated features. The fact that the model influences the object is illustrated in the article by comparing the theoretical positions of the structural and functional linguistic paradigms.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    О СФЕРАХ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ПАРАДИГМАТИЧЕСКОГО АНАЛИЗА ЛЕКСИКИ ХУДОЖЕСТВЕННОГО ТЕКСТА
    (Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2020) Степанченко, И. И.
    В статье подводятся предварительные итоги разработки проблемы парадигматического анализа в диссертационных работах и монографиях кафедры зарубежной литературы и славянских языков Харьковского национального педагогического университета имени Г. С. Сковороды с точки зрения его использования в различных сферах изучения художественного текста. Аппарат парадигматического анализа позволил выделить две тесно связанные сферы его применения. Первая сфера – сфера интерпретации содержания текста. Целью интерпретационного парадигматического анализа является целостная экспликация единиц образно-понятийного уровня содержательной структуры и системных связей между ними, т.е. определенное толкование содержания текста. Интерпретация текста рассматривается как аналог процесса его восприятия на основе общего алгоритма перехода от языковой синтагматики к образно-понятийной парадигматике. Вторая сфера применения парадигматического анализа – область сопоставительного, компаративного анализа текстов, в рамках которого сравниваются различные идиостили, первичные и вторичные тексты), рассматриваются проблемы циклообразования. Обе сферы парадигматического анализа активно разрабатываются аспирантами и преподавателями кафедры на материале поэзии С. Есенина, Н. Клюева, С. Клычкова, А. Мариенгофа, И. Бунина и других авторов, а также в области сопоставления претекстов с пародиями и ремейками. У статті підводяться попередні підсумки розробки проблеми парадигматичного аналізу інтерпретаційного і компаративного типів в дисертаційних роботах і монографіях кафедри зарубіжної літератури та слов'янських мов Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди з точки зору його використання в різних сферах вивчення художнього тексту. Апарат парадигматичного аналізу дозволив виділити дві тісно пов'язані сфери його застосування. Перша сфера - сфера інтерпретації змісту тексту. Метою інтерпретаційного парадигматичного аналізу є цілісна експлікація одиниць образнопонятійного рівня змістовної структури і системних зв'язків між ними, тобто певне тлумачення змісту тексту. Інтерпретація тексту розглядається як аналог процесу його сприйняття на основі загального алгоритму переходу від мовної синтагматики до образнопонятійної парадигматики. Друга сфера застосування парадигматичного аналізу - область порівняльного, компаративного аналізу текстів, в рамках якого порівнюються різні ідіостілі, первинні і вторинні тексти), розглядаються проблеми циклотворення. Обидві сфери парадигматичного аналізу активно розробляються аспірантами та викладачами кафедри на матеріалі поезії С. Єсеніна, М. Клюєва, С. Кличкова, А. Мариєнгофа, І. Буніна та інших авторів, а також у галузi зіставлення претекстів з пародіями і ремейками. The article summarizes the preliminary results of the development of the problem of paradigmatic analysis in dissertation works and monographs of the Department of Foreign Literature and Slavic Languages of the H. S. Skovoroda Kharkov National Pedagogical University from the point of view of its use in various fields of study of artistic texts. The apparatus of paradigmatic analysis made it possible to distinguish two closely related areas of its application. The first area is the sphere of interpretation of the content of the texts. The goal of interpretive paradigmatic analysis is to holistically explicate units of the figurative-conceptual level of the content structure and the systemic connections between them, i.e. a certain interpretation of the content of the text. The interpretation of the text is considered as an analogue of the process of its perception on the basis of a general algorithm for the transition from linguistic syntagmatics to figurative-conceptual paradigmatics. The second area of application of paradigmatic analysis is the field of comparative analysis of texts, in which various idiostyles, primary and secondary texts are compared, the problems of cycle formation are considered. Both areas of paradigmatic analysis are actively developed by postgraduate students and lecturers of the department on the material of poetry S. Yesenin, N. Klyuev, S. Klychkov, A. Marienhof, I. Bunin and other authors, as well as in the field of comparing pretexts with parodies and remakes.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Парадигматический анализ рассказа Л. Петрушевской "Дама с собаками"
    (Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2020-04-09) Степанченко, И. И.
    В статье осуществлен парадигматический анализ рассказа Л. Петрушевской «Дама с собаками». У статті здійснено парадигматичний аналіз оповідання Л. Петрушевської «Дама з собаками». The article provides a paradigmatic analysis of L. Petrushevskaya's story "The Lady with the Dogs".
  • Зображення мініатюри
    Документ
    ТЕКСТ КАК ИДИОМАТИЧЕСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ В СИСТЕМЕ СЛОВО – ФРАЗЕОЛОГИЗМ – ТЕКСТ
    (Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2019) Степанченко, И. И.
    В статье утверждается, что текст, ФЕ и слово как единицы, характеризующиеся идиоматичностью, могут быть включены в один ряд. Однако идиоматичность разных типов языковых образований носит различный характер: идиоматичность фразеологических сочетаний носит чисто языковой характер, идиоматичность фразеологических единств — образно-понятийный характер. Идиоматичность слова, определяющаяся сочетаемостью морфем, имеет одновременно и языковой и образно-понятийный характер. Текст по идиоматичности ближе всего к фразеологическим сращениям, сложность восприятия которых не связана с наличием в них архаичных элементов, и фразеологическим единствам, поскольку идиоматичность в этих ФЕ, как и в тексте, проявляется на образно-понятийном уровне. Степень идиоматичности определяется, во-первых, различным количеством промежуточных взаимосвязанных звеньев между «банальными» (т.е. не зависящими от содержания текста, внетекстовыми) образно-понятийными единицами, генерируемыми словами и их блоками, и образно-понятийными структурами, которые формируются в процессе понимания данного текста, т.е. входят в соответствующую текстовую парадигму. Во-вторых, степень идиоматичности определяется степенью предсказуемости (и, следовательно, степенью затрудненности возникновения) связей между исходным внетекстовым и текстовым образно-понятийными образованиями. При этом подразумевается, что соответствующие образно-понятийные структуры формируются не только и не столько за счет отдельных слов, сколько за счет вербальных блоков. Таким образом, степень идиоматичности (степень переструктурирования) сводится к появлению различного количества промежуточных образно-понятийных звеньев, необходимых для понимания текста, т.е. для перехода от банальных (внетекстовых) звеньев к текстовым, и сложностью перехода от одного промежуточного звена к другому. У статті стверджується, що текст, ФО і слово як одиниці, що характеризуються iдiоматичнiстю, можуть бути включені в один ряд. Проте iдiоматичнiсть різних типів мовних утворень носить різний характер: iдiоматичнiсть фразеологічних сполучень має чисто мовний характер, iдiоматичнiсть фразеологічних єдностей — образно-понятійний характер. Iдiоматичнiсть слова, що визначається сполучуваністю морфем, носить одночасно і мовний і образно-понятійний характер. Текст за iдiоматичнiстю щонайближче до фразеологічних зрощень, складність сприйняття яких не пов'язана з наявністю в них архаїчних елементів, і фразеологічних єдностей, оскільки iдiоматичнiсть в цих ФО, як і в тексті, проявляється на образно-понятійному рівні. Міра iдiоматичностi визначається, поперше, різною кількістю проміжних взаємозв'язаних ланок між "банальними" (тобто не залежними від змісту тексту, позатекстовими) образно-понятійними одиницями, генерованими словами і їх блоками, і образно-понятійними структурами, які формуються в процесі розуміння цього тексту, тобто входять у відповідну текстову парадигму. По-друге, міра iдiоматичностi визначається мірою передбачуваності (і одночасно мірою ускладненості виникнення) зв'язків між початковим позатекстовим і текстовим образнопонятійними утвореннями. При цьому мається на увазі, що відповідні образно-понятійні структури формуються не лише і не стільки за рахунок окремих слів, скільки за рахунок вербальних блоків. Таким чином, міра iдiоматичностi (міра переструктуювания) зводиться до появи різної кількості проміжних образно-понятійних ланок, необхідних для розуміння тексту, тобто для переходу від банальних (позатекстових) ланок до текстових, і складністю переходу від однієї проміжної ланки до іншої. The article argues that the text, idiom and the word as the units characterized by idiomaticity can be included in the same row. However, the idiomaticity of different types of language formations is of a different nature: the idiomatic nature of phraseological collocations is purely linguistic, the idiomatic nature of phraseological unities is figurative and conceptual. The idiomaticity of a word, determined by the compatibility of morphemes, is both linguistic and figuratively-conceptual in nature. The idiomaticity of the text makes it closest to phraseological fusions, the difficulty of perception of which is not connected with the presence of archaic elements in them, and to phraseological unities, since the idiomaticity in these idioms, as well as in the text, is manifested on a figuratively-conceptual level. The degree of idiomaticity is determined, firstly, by a different number of intermediate interconnected links between “trivial” (i.e, independent from the content of the text, non-textual) figurative-conceptual elements generated by words and their blocks, and figurative-conceptual structures that are formed in the process of understanding this text, i.e. enter the corresponding textual paradigm. Secondly, the degree of idiomaticity is determined by the degree of predictability (and, consequently, the degree of difficulty of occurrence) of the connections between the original non-textual and textual figurative-conceptual formations. It is assumed that the corresponding figurative-conceptual structures are formed not only and not just of individual words, but of the verbal blocks. Thus, the degree of idiomaticity (the degree of restructuring) comes down to the appearance of a different number of intermediate figurativeconceptual links necessary for understanding the text, i.e. for the transition from trivial (nontextual) links to the textual, and the complexity of the transition from one intermediate link to another.