Перегляд
Останні подання
Зараз показано 1 - 5 з 871
- ДокументМЕТОДИКА РОЗВИТКУ СТРИБУЧОСТІ ВОЛЕЙБОЛІСТОК КОМАНДИ «ПОЛІСЯНКА» ШЛЯХОМ ВИКОРИСТАННЯ ПЛІОМЕТРИЧНИХ ВПРАВ(Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2024) Ярмолюк, К. В.Актуальність. В основі спортивної майстерності волейболістів лежить високий рівень їхньої спеціальної фізичної підготовленості. Сучасний розвиток волейболу висуває до гравців надзвичайно високі вимоги, згідно з якими волейболіст має бути всебічно розвиненим атлетом, який демонструє витривалість у швидкісних і силових компонентах, володіє «вибуховою» реакцією, високою стрибучістю, здатністю орієнтуватися в складних ігрових ситуаціях та приймати оптимальні рішення в умовах обмеженого часу і простору. Зростаюча інтенсивність змагальної діяльності, що відбувається на волейбольному майданчику, збільшення психофізичних навантажень, а також швидкоплинність ігрових епізодів диктують необхідність постійного підвищення рівня спеціальної фізичної підготовленості волейболістів. Стрибкові дії відіграють провідну роль у змагальній діяльності волейболістів. Стрибки є важливим складником під час виконання таких технічних елементів, як передача м’яча у стрибку, силова подача в стрибку, блокування та атакувальні дії. Стрибкова підготовленість безпосередньо впливає на результативність гри, адже до 90-95% виграних очок у волейбольних матчах досягається через боротьбу над сіткою, що включає блокування та нападаючі удари. Успішний волейболіст повинен не лише демонструвати високі стрибкові показники, але й здатність досягати цієї висоти з максимальною швидкістю. Для цього необхідно розвинути вміння продукувати силу за надзвичайно короткий проміжок часу. Під час змагальної діяльності застосування максимальної сили триває лише 0,5–0,7 секунди, причому більшість "вибухових" моментів займають ще менше часу. У зв’язку з цим, для ефективного використання та перетворення м’язової сили на вибухову потужність у головних м’язових групах нижніх кінцівок, що відповідають за виконання стрибків, необхідна спеціальна силова підготовка. Пліометричні вправи є одним з ефективних засобів підвищення стрибкової майстерності в багатьох видах спорту. Ці вправи поєднують у собі розвиток сили та швидкості руху для генерації максимальної потужності. Використовуючи рефлекторні реакції сухожиль для створення вибухової сили, пліометрія виступає важливим з’єднувальним елементом між швидкістю і силою. Враховуючи наведені аспекти, можна стверджувати, що вдосконалення методики розвитку стрибучості волейболістів є надзвичайно актуальною проблемою, яка потребує глибокого наукового дослідження та серйозного методологічного доопрацювання. Мета: розробити та експериментально перевірити методику розвитку стрибучості волейболісток команди «Полісянка» шляхом використання пліометричних вправ. Матеріали і методи. Дослідження проводилося на базі Волейбольного клубу «Полісянка» м. Житомир. В педагогічному експерименті брали участь волейболістки клубу у кількості 17 осіб. Результати. 1. За результатами проведених тестувань на констатувальному етапі педагогічного експерименту не було виявлено статистично значущих відмінностей між показниками обох груп (р > 0,05), що засвідчує відсутність переваги однієї групи над іншою на момент початку педагогічного експерименту. Це свідчило про те, що групи були сформовані коректно та мали порівнянні вихідні дані щодо стрибучості. 2. Проміжні результати дослідження показали, що застосування пліометричних вправ в експериментальній групі волейболісток сприяло статистично значущому покращенню стрибкової витривалості, що підтверджує ефективність цього типу навантаження в розвитку саме цієї якості вже після трьох тижнів тренувань. Водночас вплив пліометричних вправ на інші стрибкові показники, такі як стрибок з місця, стрибок з розбігу та стрибкова координація, виявився менш вираженим або навіть негативним. Це може бути пов'язано з коротким терміном застосування пліометричних вправ та тимчасовою втомою м'язів, яка заважає прояву повноцінного тренувального ефекту. 3. Після 5-тижневого циклу пліометричних тренувань експериментальна група волейболісток показала статистично значущі покращення у трьох із чотирьох тестів, що свідчить про позитивний вплив пліометричних вправ на розвиток вибухової сили та стрибкової витривалості. Зокрема, у тестах на стрибок у висоту з місця, стрибок у висоту з розбігу та стрибкову витривалість було зафіксовано суттєве покращення результатів (р<0,05). Проте, тест на стрибкову координацію (тест Хармана) не виявив статистично значущих змін, що може вказувати на необхідність подовження терміну тренувань або додаткових вправ для розвитку цього компоненту. В цілому, аналіз результатів педагогічного експерименту доводить, що швидкісно-силове тренування, яке включало пліометричні вправи, суттєво вплинуло на поліпшення результатів за більшістю тестових показників, зокрема, у розвитку вибухової сили під час відштовхування та стрибковій витривалості. А це впливає на якість і потужність виконання силових подач, нападаючих ударів і блокування під час довготривалих волейбольних зустрічей. Висновки. Розвиток стрибучості у волейболістів є комплексним процесом, який вимагає системного підходу, що охоплює розвиток сили, швидкості, координації та ритму рухів. Аналіз науково-методичної літератури засвідчив, що ключовими факторами потужної стрибучості є оптимальне використання м’язової сили, техніка стрибка, координація та нервово-м'язова взаємодія. Пліометричні вправи визнані ефективним методом покращення стрибкових здібностей, особливо у молодих спортсменів, за умови поступового збільшення навантаження, опануванням відповідною технікою вправ, дотримання безпеки та індивідуального підходу. Аналіз результатів на констатувальному етапі експерименту показав відсутність статистично значущих відмінностей між контрольними та експериментальними групами (р>0,05). Це свідчить про правильність формування груп, оскільки їхні початкові показники стрибучості були порівнянними. Проміжні результати засвідчили позитивний вплив пліометричних вправ на стрибкову витривалість в експериментальній групі вже після трьох тижнів тренувань. Однак інші стрибкові показники, такі як стрибок з місця, з розбігу та стрибкова координація, не продемонстрували значущих змін, можливо через короткий термін тренувань або м'язову втому. Після п'ятитижневого циклу тренувань експериментальна група показала статистично значущі покращення у трьох із чотирьох тестів, зокрема у стрибках з місця, з розбігу та стрибковій витривалості (р<0,05). Водночас тест на стрибкову координацію не виявив покращень, що вказує на необхідність подовження терміну тренувань, або використання інших вправ. Отже, застосування пліометричних вправ в тренувальний процес учасниць експериментальної групи суттєво покращили вибухову силу та стрибкову витривалість, що позитивно впливає на якість силових подач, нападаючих ударів і блокування під час тривалих ігрових епізодів у волейболі, або довготривалих волейбольних зустрічей. Relevance. The basis of a volleyball player's athletic ability is a high level of physical fitness. The modern development of volleyball places extremely high demands on the players. A volleyball player must be a comprehensively developed athlete with endurance in speed and power components, an explosive reaction, high jumping ability, the ability to navigate in difficult game situations. He must also be able to make optimal decisions in a limited time and space. The increasing intensity of competitive activity on the volleyball court, the increase in psychophysical stress, as well as the transient nature of game episodes, dictate the need to constantly improve the level of specific physical fitness of volleyball players. Jumping actions play a leading role in the competitive activity of volleyball players. Jumping is an important part of the performance of technical elements such as jumping ball passing, jumping power serves, blocking and attacking. Jumping fitness has a direct impact on match performance, as up to 90-95% of the points won in volleyball matches are achieved through the battle over the net, including blocking and attacking strokes. A successful volleyball player must not only be able to jump high, but also be able to reach that height at maximum speed. This requires developing the ability to generate force in an extremely short period of time. In competition, the application of maximum force lasts only 0.5-0.7 seconds, and most 'explosive' moments last even less. In this context, specific strength training is required to effectively use and convert muscular strength into explosive power in the major muscle groups of the lower extremities involved in jumping. Plyometric exercises are one of the most effective means of improving jumping skills in many sports. These exercises combine the development of strength and speed to produce maximum power. By harnessing the reflex responses of the tendons to generate explosive force, plyometrics act as an important link between speed and power. Considering the above aspects, it can be argued that the improvement of the methodology of development of volleyball players' jumping is an extremely urgent problem that requires in-depth scientific research and serious methodological refinement. Aim: To develop and experimentally test the methodology of developing jumping skills of volleyball players of the "Polissyanka" team through plyometric exercises. Materials and methods. The research was conducted because of the volleyball club "Polissyanka" in Zhytomyr. Zhytomyr. Volleyball players of the club in the amount of 17 persons took part in the pedagogical experiment. Results. 1. According to the results of the tests at the determination stage of the pedagogical experiment, there were no statistically significant differences between the indicators of the two groups (p > 0.05). This means that there was no advantage of one group over the other at the beginning of the pedagogical experiment, according to the results of the tests at the two. This indicates that the groups were correctly formed and had comparable baseline data on jumping ability. 2. The intermediate results of the research indicated that the use of plyometric exercises in the experimental group of volleyball players contributed to a statistically significant improvement in jumping endurance. This confirms the effectiveness of this type of load in developing this particular quality after three weeks of training. He intermediate results of the research At the same time, the influence of plyometric exercises on other indicators of jumping, such as jump from one point, jump from a run and jump coordination, was less pronounced or even negative. This could be due to the short duration of the plyometric exercises and the temporary muscle fatigue, which prevents the full effect of the training from being felt. 3. After a 5-week cycle of plyometric training, the experimental group of volleyball players showed statistically significant improvements in three out of four tests, indicating a positive effect of plyometric training on the development of explosive power and jumping endurance. In particular, there was a significant improvement (p<0.05) in the high jump from a standing position, high jump from a running position and jumping endurance tests. However, the jump coordination test (Harman's test) did not show any statistically significant changes, which may indicate the need for a longer training period or additional exercises to develop this component. In general, the analysis of the results of the pedagogical experiment indicates that the high-speed power training, which included plyometric exercises, had a significant influence on the improvement of the results in most of the test indicators. In particular, in the development of explosive power during pushing and jumping endurance. And this affects the quality and power of power serves, attacking shots and blocking during long volleyball matches. Conclusions. The development of jumping in volleyball players is a complex process that requires a systematic approach that includes the development of strength, speed, coordination, and rhythm of movement. The analysis of the scientific and methodological literature showed that the key factors for powerful jumping are the optimal use of muscle strength, jumping technique, coordination and neuromuscular interaction. Plyometric exercises are recognised as an effective method of improving jumping ability, especially in young athletes, provided that the load is gradually increased, the correct technique is mastered, safety is observed, and an individual approach is taken. Analysis of the results at the determination stage of the experiment indicated that there were no statistically significant differences between the control and experimental groups (p>0.05). This indicates the correctness of the group formation, as their initial jumping performance was comparable. Interim results showed a positive effect of plyometric exercises on jumping endurance in the experimental group after three weeks of training. However, other jumping parameters such as standing start, running start and jump coordination did not show significant changes, possibly due to the short training period or muscle fatigue. After a five-week training cycle, the experimental group showed statistically significant improvements in three of the four tests, including the standing jump, running jump and jumping endurance (p<0.05). At the same time, the jumping coordination test showed no improvement, suggesting the need to extend the training period or use other exercises. Thus, the use of plyometric exercises in the training process of participants in the experimental group significantly improved explosive power and jumping endurance. This has a positive effect on the quality of power serves, attacking strokes, and blocking during long volleyball games or long volleyball matches.
- ДокументФОРМУВАННЯ БАЗОВИХ ТЕХНІКО-ТАКТИЧНИХ ПРИЙОМІВ ГРИ У ЮНИХ ВОЛЕЙБОЛІСТІВ 9-10 РОКІВ ЗА ДОПОМОГОЮ РУХЛИВИХ ІГОР, ЕСТАФЕТ ТА ІГРОВИХ ВПРАВ(Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2024) Катюха, І. В.Актуальність. Актуальність тематики дослідження обумовлена специфікою змагальної діяльності волейболістів, яка базується на виконанні різних видів рухових дій, таких як біг, стрибки, елементи акробатики, приймання та передачі, удари. Це вимагає від спортсменів комплексного розвитку рухових якостей: швидкісних, швидкісно-силових, координаційних тощо. Особливо важливим є розвиток координаційних навичок, оскільки вони забезпечують ефективність виконання технічних і тактичних дій у волейболі. Початковий етап підготовки у волейболі характеризується значною тривалістю опанування техніко-тактичного арсеналу гри, що зумовлено складністю технічних елементів. Крім того, діти, які лише починають займатися волейболом, зазвичай ще не володіють достатнім рівнем фізичної підготовки, щоб виконувати складні координаційні вправи цього виду спорту. У зв’язку з цим постає необхідність формування специфічних (провідних) здібностей не лише шляхом виконання традиційних волейбольних вправ, а й через використання рухливих ігор, естафет та ігрових завдань. Їх застосування цілеспрямовано розвиває спеціальні рухові якості, зокрема координаційні здібності, серед яких основне значення мають орієнтація у просторі, швидкість та точність реакції, а також здатність швидко перебудовувати рухові дії в мінливих умовах гри. Використання рухливих ігор у процесі підготовки юних волейболістів стає дедалі популярнішим. Ці ігри не лише формують спеціальні здібності, але й сприяють підвищенню загальної функціональної підготовленості юних спортсменів. Виконання різноманітних рухливих ігор активізує роботу великих груп м'язів, збільшує рухливість суглобів і залучає до динамічної роботи м’язи всього тіла. Численні дослідження (Гакман А., Осадець, М., Лимаренко Н., 2021; Дуброва О. В., Гринченко І. Б. 2018, Гринченко І. Б. та інші 2019) підтверджують, що рухливі ігри, естафети та ігрові вправи позитивно впливають не лише на фізичні показники вихованців, але й на їхній психофізіологічний стан та допомагають їм опановувати техніку і тактику волейболу. Однак, важливо зауважити, що ефективність використання рухливих ігор залежить від правильного підбору їх відповідно до конкретних завдань навчально-тренувального процесу. Тренеру необхідно чітко розуміти, які саме рухливі ігри спрямовані на розвиток і закріплення того чи іншого технічного елемента гри. Це підкреслює зростання ролі дитячого тренера у формуванні рухових здібностей юних спортсменів, оскільки саме він виступає головним координатором та відповідальним за навчально-тренувальний процес. Варто зазначити, що ідея «забезпечення злагодженості комплексних проявів усіх сторін підготовленості в змагальній діяльності», запропонована В. М. Платоновим, ефективно використовується сучасними тренерами, які працюють з дитячими спортивними командами у ДЮСШ. Ця концепція дозволяє організувати навчально-тренувальний процес у такий спосіб, щоб забезпечити гармонійний розвиток як фізичних, так і техніко-тактичних навичок юних спортсменів, сприяючи їх успішному виступу на змаганнях різного рівня. Мета: розробити та експериментально перевірити методику формування базових техніко-тактичних прийомів гри у юних волейболістів 9-10 років за допомогою рухливих ігор, естафет та ігрових вправ. Матеріали і методи. Дослідження проводилося на базі КЗ «САХНОВЩИНСЬКИЙ ДЮКФП ОЛІМП» Сахновщинської селищної ради. У дослідженні взяли участь 15 вихованців групи початкової підготовки 9-10 років. Навчально-тренувальні заняття проводилися як у спортивному залі, так і на свіжому повітрі 3 рази на тиждень. Результати. Результати констатувального експерименту засвідчили відсутність суттєвих, вірогідно значущих розбіжностей (р>0,05) у показниках розвитку рухових здібностей та технічної підготовленості юних волейболістів, які входили до складу контрольної та експериментальної груп на початку проведення формувального педагогічного експерименту. Після п'яти місяців тренувань як у контрольній, так і в експериментальній групах було зафіксовано незначне покращення всіх десяти показників розвитку рухових здібностей. Порівняння цих змін між двома групами виявило, що відмінності між ними не досягли рівня статистично значущих (р>0,05). Цей факт вказує на те, що впроваджений комплекс рухливих ігор, естафет та ігрових вправ, який складав перший блок авторської методики, не продемонстрував суттєвого впливу на розвиток рухових здібностей учасників експериментальної групи. Аналіз техніко-тактичної підготовленості учасників експерименту після п'ятимісячного циклу тренувань між контрольною та експериментальною групами демонструє, що в чотирьох із шести проведених тестів спостерігаються суттєві зрушення, які мають статистично вірогідний характер (р<0,05) на користь експериментальної групи. За двома тестами статистично вірогідних відмінностей (р>0,05) між експериментальною та контрольною групами не було виявлено. Порівнюючи динаміку і приріст результатів в опануванні базовими техніко-тактичними прийомами гри після п’яти місяців тренувань, найбільш значущі відмінності на користь експериментальної групи відбулися в п’яти тестах з шести. В цілому, аналіз результатів педагогічного експерименту доводить, що експериментальна методика забезпечує більш швидке та ефективне опанування техніко-тактичними навичками, що вказує на її переваги над загальноприйнятим підходом у спортивній підготовці юних волейболістів. Висновки. Аналіз спеціальної науково-методичної літератури дозволив вивчити різні питання, що стосуються початкового навчання техніко-тактичних дій юних волейболістів, а саме зробити висновок, що рухливі ігри, естафети та ігрові вправи можуть бути ефективно використані в навчально-тренувальному процесі юних волейболістів, оскільки вони сприяють удосконаленню пересувань, подач, приймання м’яча у захисті, передач для подальшої атаки, а також розвитку тактичних взаємодій. Підбір рухливих ігор та естафет має бути ретельно обґрунтований, відповідно до завдань певного виду підготовки. Це особливо важливо у роботі з юними спортсменами, коли формування провідних фізичних якостей є фундаментальним для їхнього подальшого спортивного зростання в певному виді спорту. Запроваджений комплекс рухливих ігор, естафет та ігрових вправ, який складав перший блок авторської методики, не продемонстрував суттєвого впливу на розвиток рухових здібностей учасників експериментальної групи. Результати виконання тестів у цій групі виявилися майже ідентичними результатам учасників контрольної групи, що тренувалася за загальноприйнятою програмою. Отже, можна зробити висновок, що за розвитком рухових здібностей впроваджена методика не забезпечила статистично вірогідну перевагу над традиційною методикою навчання. Аналіз результатів опанування технічними прийомами волейболу показав, що застосування рухливих ігор, естафет та ігрових вправ, включених до другого та третього блоків авторської методики, виявилося ефективним. Вони сприяли покращенню не лише кількісних, але і якісних показників у виконанні техніко-тактичних дій у юних волейболістів експериментальної групи. Педагогічні спостереження, проведені під час експерименту, засвідчили суттєве підвищення точності та ефективності виконання технічних прийомів, таких як передача, подача та приймання м’яча, що є визначальною умовою успішної гри. Relevance. The relevance of the research topic is conditioned by the specificity of the competitive activity of volleyball players. This is based on the performance of different types of motor actions, such as running, jumping, elements of acrobatics, receiving and passing, and hitting. The relevance of the research topic is conditioned by the specificity of This requires athletes to develop a wide range of motor skills: speed, strength, coordination, etc. The development of coordination skills is particularly important, as it ensures the effectiveness of technical and tactical actions in volleyball. The initial stage of training in volleyball is characterised by a considerable time needed to master the technical and tactical arsenal of the game, due to the complexity of the technical elements. In addition, children who are just starting to play volleyball usually do not have a sufficient level of physical fitness to perform the complex coordination exercises of this sport. In this respect, it is necessary to develop specific (leading) skills not only through the performance of traditional volleyball exercises, but also through the use of outdoor games, relays and game tasks. The use of these exercises develops specific motor skills, in particular coordination skills. Among these, spatial orientation, speed, and accuracy of reaction, as well as the ability to quickly reconstruct motor actions in changing game conditions, are of the utmost importance. He uses of these exercises. The use of outdoor games in the training of young volleyball players is becoming increasingly popular. These games not only develop specific skills, but also contribute to the overall functional fitness of young athletes. The performance of various outdoor games activates large muscle groups, increases joint mobility, and involves the muscles of the entire body in dynamic work. Numerous studies (Gakman A., Osadets M., Limarenko N., 2021; Dubrova O. V., Hrynchenko I. B. 2018, Hrynchenko I. B. and others 2019) confirm that outdoor games, relays, and game exercises have a positive effect not only on the physical performance of students, but also on their psychophysiological state and help them master the technique and tactics of volleyball. However, it is important to note that the effectiveness of the use of outdoor games depends on their correct selection in accordance with the specific tasks of the educational and training process. The coach must clearly understand which outdoor games are aimed at developing and consolidating a particular technical element of the game. This emphasises the growth of the children's coach in the role of forming the motor skills of young athletes, as he is the main coordinator and responsible forthe educational and training process. It is worth noting that the idea of “ensuring the coherence of complex manifestations of all aspects of preparation in competitive activity”, proposed by V. M. Platonov, is effectively used by modern coaches working with children's sports teams in the CYSS. This concept allows organizing the training process in such a way as to ensure the harmonious development of both physical and technical and tactical skills of young athletes, contributing to their successful performance at competitions of various levels. Aim: To develop and experimentally test the methodology for forming the basic technical and tactical techniques of the game in young volleyball players aged 9-10 years, using outdoor games, relays and game exercises. Materials and methods. The study was conducted on behalf of the Sakhnovshchyna Children and Youth Sports Complex “OLYMPUS” of the Sakhnovshchyna Village Council. The research involved 15 pupils of the initial training group of 9–10 years old. The training sessions were held 3 times a week both in the gym and outdoors. The results of the experimental investigation demonstrated the absence of statistically significant differences (p>0.05) in the indicators of motor skill development and technical fitness among young volleyball players. The participants were initially assigned to either the control or experimental groups at the outset of the formative pedagogical experiment. Following a period of five months, both the control and experimental groups demonstrated a modest enhancement in all ten indicators of motor skill development. A comparison of these changes between the two groups revealed that the differences between them did not reach the level of statistical significance (p>0,05). This finding suggests that the initial training programme, comprising mobile games, relay races and game exercises, had a positive impact on the participants. The intervention did not exert a notable influence on the development of motor abilities among the experimental group. A comparative analysis of the technical and tactical preparedness of the participants in the experiment, conducted after a five-month training cycle, between the control and experimental groups. Significant changes were observed in four out of the six tests, with a p-value of less than (р<0,05), indicating a statistically significant difference. This is to the advantage of the experimental group. In two cases, no statistically significant differences were identified between the experimental and control groups (p> 0,05). A comparison of the dynamics and increase in results in the mastery of the basic technical and tactical techniques of the game after five months of training revealed that the experimental group exhibited significant differences. The analysis of the results of the pedagogical experiment demonstrates that the experimental methodology facilitates the more expeditious and efficacious acquisition of technical and tactical competencies. This suggests that it offers advantages over the generally accepted approach to training young volleyball players. Conclusions. A review of the scientific and methodological literature permitted an investigation into the initial training of technical and tactical actions for young volleyball players. It was determined that mobile games, relays, and game exercises can be effectively employed in the educational and training process for young volleyball players. They facilitate improvements in movements, serves, receiving the ball in defence, passes for further attack, and the development of tactical interactions. The selection of outdoor games and relay races must be carefully justified in accordance with the specific objectives of the training programme in question. This is particularly crucial when working with young athletes, as the development of fundamental physical abilities is essential for their continued athletic development and success in their chosen sport. The initial phase of the methodology, comprising a series of mobile games, relay races and training exercises, did not yield discernible outcomes regarding the development of motor abilities among the experimental group. The results of the tests conducted on this group were found to be almost identical to those of the control group, who underwent training in accordance with the established programme. It can thus be concluded that the implemented methodology did not provide a statistically significant advantage over the traditional method of training in terms of the development of motor abilities. The analysis of the results of mastering volleyball techniques demonstrated the efficacy of the outdoor games, relay races, and game exercises included in the second and third blocks of the author's methodology. These contributed to the enhancement of not only quantitative but also qualitative indicators in the performance of technical and tactical actions by young volleyball players in the experimental group. The pedagogical observations conducted during the experiment demonstrated a notable enhancement in the precision and efficacy of technical techniques, including passing, serving, and receiving the ball. These abilities are fundamental for achieving success in the game.
- ДокументОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ФІТНЕСУ З ЕЛЕМЕНТАМИ БОЙОВИХ МИСТЕЦТВ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ(Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2024) Задніпряний, Я. А.Актуальність дослідження. Сьогодення висуває високі вимоги до добору змісту фізичного виховання школярів різних вікових груп. Вправи, що пропонуються учням під час уроків фізичної культури мають бути насамперед доступними, збуджувати цікавість дітей та тим самим стимулювати їх мотивацію до регулярних занять фізичними вправами. Невипадково зміст фізичного виховання школярів постійно оновлюється і стає більш сучасним шляхом перегляду вже існуючих та впровадження нових шкільних навчальних програм з фізичної культури. Вважаємо, що ефективним може бути впровадження до шкільної програми з фізичної культури варіативного модуля «Фітнес з елементами бойових мистецтв». Використання такого модуля, побудованого на засадах гармонійного поєднання традиційного кардіо навантаження класичної аеробіки з вправами, запозиченими з бойових мистецтв на нашу думку може сприяти більшій мотивації школярів до занять фізичними вправами та значному покращенню їхніх фізичних кондицій. Мета дослідження – дослідити ефективність використання засобів бойового фітнесу в процесі фізичного виховання дітей середнього шкільного віку. Матеріал і методи дослідження. Для проведення педагогічного експерименту було відібрано 40 дітей, що навчалися в 8-х класах з них 20 дівчат і 20 хлопців (на початок експерименту дітям виконалося 13 - 14 років. Всіх учасників експерименту було поділено на дві групи експериментальну 10 дівчат і 10 хлопців та контрольну в такому ж складі. Для вирішення завдань, поставлених у роботі, було використано наступні методи дослідження: вивчення й аналіз літературних джерел; анкетування; педагогічні спостереження; педагогічний експеримент; тестування рівня фізичної підготовленості досліджуваних, зокрема таких фізичних здібностей як гнучкість, силові та швидкісно силові здібності, координаційні здібності й витривалість; функціональні проби, серед яких: проба Штанге, Генчі, ортостатична і кліностатична проби та модифікована проба Руф’є; математико-статистичні методи. Результати дослідження. Результатом дослідження стала розробка варіативного модуля «Фітнес з елементами бойових мистецтв» для учнів 8-х класів, який за змістом і структурою відповідає всім вимогам до подібних навчально-методичних матеріалів і може бути впроваджений до навчальної програми з фізичної культури в середніх класах. Відповідно розробленого модуля було підібрано засоби для використання на уроках, з елементами бойового фітнесу: базові вправи класичної аеробіки та базові елементи різних видів одноборств тхеквондо, боксу, карате, тощо. Детально розглянуті методи, за допомогою яких може бути організоване проведення уроків фітнесу з елементами бойових мистецтв. До таких методів віднесено як загально педагогічні методи навчання (словесні, наочні, практичні) так і специфічні методи, що використовуються під час організації та проведення занять класичною аеробікою. Серед них: метод лінійної прогресії, «від голови до хвоста» та метод складання, або коловий метод. Дано методичні рекомендації щодо проведення уроків з елементами бойового фітнесу для учнів середніх класів. Експериментально доведено, що використання під час уроків фізичної культури в середніх класах варіативного модуля з фітнесу, що включає вправи класичної аеробіки та елементи бойових мистецтв протягом 5-ти тижнів, сприяє статистично вірогідному покращенню показників гнучкості (нахил вперед) та сили (згинання розгинання рук в упорі лежачи й піднімання тулуба з положення лежачи за 30 с.). Також вправи бойового фітнесу позитивно впливають на функціональний стан середніх школярів, зокрема сприяють покращенню таких показників, як проба Штанге і Генчі та індекс Руф’є. Висновок. У результаті проведеного магістерського дослідження доведено ефективність використання засобів фітнесу з елементами бойових мистецтв у процесі організації уроків фізичної культури для учнів середніх класів. Зокрема виявлено позитивний вплив уроків такого характеру на окремі показники фізичної та функціональної підготовленості середніх школярів. The relevance of research. Today, there are high demands on the selection of physical education content for students of different age groups. The exercises offered to students during physical education classes should be primarily accessible, arouse children's interest and thereby stimulate their motivation to engage in regular physical activity. It is no coincidence that the content of physical education for schoolchildren is constantly being updated and made more modern by revising existing and introducing new school physical education curricula. We believe that the introduction of a variable module “Fitness with elements of martial arts” into the school physical education program can be effective. The use of such a module, based on the principles of a harmonious combination of traditional cardio exercise of classical aerobics with exercises borrowed from martial arts, in our opinion, can contribute to greater motivation of students to exercise and a si. The purpose of the study to investigate the effectiveness of the use of combat fitness equipment in the process of physical education of secondary school children. Material and methods of research. To conduct the pedagogical experiment, 40 children were selected who studied in the 8th grade, including 20 girls and 20 boys (at the beginning of the experiment, the children were 13-14 years old. All participants of the experiment were divided into two groups: an experimental group of 10 girls and 10 boys and a control group of the same composition. To solve the tasks set in the work, the following methods of research study and analysis of literary sources; questionnaires; pedagogical observations; pedagogical experiment; testing the level of physical fitness of the subjects, in particular such physical abilities as flexibility, strength and speed power abilities, coordination abilities and endurance; functional tests, including: Stange test, Genchi test, orthostatic and clinostatic tests and modified Rufier test; mathematical and statistical methods. The results of the study. The result of the study was the development of a variable module “Fitness with elements of martial arts” for 8th grade students, which in terms of content and structure meets all the requirements for such teaching materials and can be implemented in the physical education curriculum in secondary schools. According to the developed module, the means for use in the classroom with elements of combat fitness were selected: basic exercises of classical aerobics and basic elements of various types of martial arts such as taekwondo, boxing, karate, etc. The methods that can be used to organize fitness classes with martial arts elements are discussed in detail. These methods include both general pedagogical teaching methods (verbal, visual, practical) and specific methods used in organizing and conducting classical aerobics classes. Among them: the method of linear progression, “from head to tail” and the method of compounding, or the circular method. Methodical recommendations for conducting lessons with elements of combat fitness for middle school students are given. It has been experimentally proven that the use of a variable fitness module during physical education lessons in middle school, which includes classical aerobics exercises and martial arts elements for 5 weeks, contributes to a statistically significant improvement in flexibility (forward bending) and strength (flexion and extension of the arms in a supine position and lifting the torso from a supine position in 30 seconds). ) Combat fitness exercises also have a positive effect on the functional state of secondary school students, in particular, they contribute to the improvement of such indicators as the Stange and Genchi test and the Rufier index. Conclusions. As a result of the master's research, the effectiveness of the use of fitness equipment with elements of martial arts in the process of organizing physical education lessons for middle school students has been proved. In particular, the positive impact of such lessons on certain indicators of physical and functional fitness of secondary school students was revealed.
- ДокументОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ КООРДИНАЦІЙНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У ХЛОПЦІВ 7-10 РОКІВ(Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2024) Веригін, В. В.Мета дослідження – виявити вікову динаміку прояву координації у хлопців каратистів молодшого та передпубертатного віку (7 - 10 років), які займаються в секції карате на початковому етапі підготовки. Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 52 хлопця молодшого та передпубертатного віку. Вони пройшли тестування координаційних здібностей з метою визначення рівня розвитку та виявлення особливостей їх прояву відповідно віку та рівня майстерності. Обрана вибірка була розподілена на чотири вікові групи 7 , 8 , 9 , 10 років по 13 дітей у кожній групі . Діти та їхні батьки були інформовані про всі особливості дослідження і дали згоду на участь в експерименті. Технічний рівень дітей відповідав учнівським ступеням 10, 9, 8 Кю (помаранчевий, помаранчевий з синьою смужкою та синій колір поясу). Для вирішення поставлених завдань були використані методи дослідження: вивчення та аналіз науково- методичної літератури, педагогічне спостереження, хронометраж навчальних завдань, тестування координаційних здібностей, педагогічний констатуючий експеримент, методи математичної статистики. Результати. Однофакторний дисперсійний аналіз ( ANOVA) виявив значний вплив фактору віку на рівень показників координаційних здібностей до: диференціювання просторово-динамічних параметрів рухів (F=95,712; p=0,000); перебудови рухових дій (F=111,410; p=0,000); диференціювання просторовочасових параметрів (F=50,863; p=0,000); координованості рухів руками (F=96,764; p=0,000); збереження стійкості пози (F=38,274; p=0,000); збереження вестибулярної стійкості ( F=61,291; p=0,000). Висновки. За отриманими результатами досліджень показників різних проявів координації спостерігаються статистично достовірні вікові розбіжності між групами хлопців у вікових рамках від 7 до 10 років (p<0,05). У 10 - років не спостерігаються значні статистично достовірні відмінності за всіма показниками (р> 0,05), крім динамічної рівноваги (p<0,05). The purpose of the study is to identify the age - related dynamics of the manifestation of coordination among junior and pre - pubescent karate boys (7 - 10 years old) training in the karate section at the initial stage of preparation. Materials and methods. The study involved 52 children of younger and prepubertal age. They underwent testing of coordination abilities in order to determine the level of development and identify the features of their manifestation in accordance with age and skill level. The selected sample was divided into five ages 7, 8, 9, 10 years old, with 13 children in each group. The children and their parents were aware of all the features of the study and gave their consent to participate in the experiment. The technical level o f the children corresponded to the students of the 10th, 9th, 8th grades of Kyu (orange, orange with a blue stripe and blue belt color). To solve the tasks, the following research methods were used: study and analysis of scientific and methodological literature, pedagogical observation, timing of educational tasks, testing of coordination abilities, pedagogical ascertaining experiment, methods of mathematical statistics. Results. One- way analysis of variance (ANOVA) showed a significant effect of the age factor on the level of indicators of coordination abilities for: differentiation of spatial - dynamic parameters of movements ( F = 95. 712; p = 0.000); reorganization of motor actions (F = 111.410; p = 0.000); differentiation of spatial - temporal parameters (F = 50.863; p = 0.000); coordination of hand movements (F = 96.764; p = 0.000); maintaining postural stability (F = 38.274; p = 0.000); maintaining vestibular stability ( F = 61.291; p = 0.000). Conclusions. Based on the results of studies indicators of various manifestations of coordination, statistically significant age differences are observed between groups of boys aged 7 to 10 years (p < 0.05). At 10- years old, there are no significant statistically significant differences in all indicators (p > 0.05), except for dynamic balance (p < 0.05).
- ДокументМОТИВАЦІЯ ДО ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНИМ ВИХОВАННЯМ ЗАСОБАМИ ВІЙСЬКОВО-ПРИКЛАДНИХ ВПРАВ ТА ІГОР(Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2024) Ступницький, О. К.Актуальність наукового дослідження. Спорт і фізичне виховання – це складний, довготривалий та багаторівневий процес, що вимагає великих фізичних та морально-вольових зусиль від усіх учасників цього процесу. Цей процес несе вплив на широкий спектр діяльності людини, зумовлює її життя та здоров’я та, нарешті, в поширенні на велику кількість людей – зумовлює діяльність, життя і здоров’я цілої нації. Здоров’я нації як стан повноцінного фізичного, психічного та соціального добробуту усіх її представників є показником соціально-економічного становища та цивілізованості країни і її народу, а також суттєвим показником спроможності населення виконувати усі свої функції, за чим слідує можливість функціонування держави як такої та усіх її складників окремо. Після визначення важливості розвитку фізичного виховання в країні повстає питання засобів та способів, які можна і треба застосовувати задля стимуляції цього самого розвитку, це досить широке питання, дослідженням якого людство займається, без перебільшення можна сказати, усю свою історію від створення самого концепту цілісної держави. Досліджуючи життєписи успішних спортсменів сучасності ми майже завжди бачимо, що багато хто з них починали свій шлях поряд з іншими спортсменами, більшість з яких, однак, таких саме висот не досягли. Від цього постає питання: що було чинником успіху цих видатних спортсменів тоді як їх друзям і колегам по відповідним секціям не вистачило тих саме матеріально-технічного забезпечення, вікової категорії, місцезнаходження під час тренувань, тренерів та застосовування тих самих методик для досягнення того самого успіху? Звісно, навряд чи існує така річ як дві абсолютно однакові людини в усіх відношеннях, існує багато факторів становлення успішної людини та спортсмена, одним з таких факторів є тема даного дослідження – мотивація. У даній роботі буде розглянуто мотивацію як чинник досягнення успіхів та покращення фізичного розвитку людини, способи підвищення мотивації до занять фізичним вихованням та спортом, зокрема шляхом застосування військово-прикладних ігор як засобу усвідомлення користі набутої фізичної форми та навичок. Мета дослідження − проаналізувати ефективність впливу методики застосування військово-прикладних вправ та ігор на формування мотивації школярів старших класів до занять фізичною культурою та спортом. Матеріал і методи. Учасники дослідження. В дослідженні прийняло участь 41 учень 11-х класів ЗЗСО. Вони були попереджені про хід експерименту та надали згоду участі в ньому. Стан їх здоров’я дозволяв виконувати запропоновані вправи. Під час процесу роботи та підготовки кваліфікаційної роботи використовувались наступні методи дослідження: аналіз наукової та методичної літератури, опитування, педагогічний експеримент, методи математичної статистики. Результати. Дослідження, що було проведено зі здобувачами середньої освіти старшого шкільного віку (11-ті класи) виявили, що можливо підвищити рівень мотивації учнів до занять фізичною культурою та спортом, власним фізичним розвитком, застосовуючи для цього комплекси військово-прикладних вправ та словесні і наочні пояснення особливостей виконання та користі від згаданих вправ, їх вплив на звичайну життєдіяльність, та набуття завдяки ним навичок, які можливо застосовувати не тільки на заняттях з фізичної культури та навіть у військовій справі, а і у повсякденному житті в якості цивільної людини, про важливість фізичної активності людини для покращення її фізичного та морального самопочуття, здоров’я в цілому тощо. Висновки. Так як процес фізичного виховання є досить складним багаторівневим процесом, що вимагає систематичності та наполегливості, забирає багато часу та сил, дуже часто людина стикається з труднощами коли намагається обґрунтувати необхідність вкладання стількох внутрішніх ресурсів в процес, результат якого, часами, є досить непомітним. Якщо людина не зможе відповісти на питання «навіщо мені це?», «заради чого?»,«яка мені з цього користь?», то і, частіше за усе, не знайде в собі сили та рішучості, необхідних для підтримання доброго рівня фізичної активності та здорового стану організму. Навіть при достатньому рівні внутрішньої дисципліни - людина, що змушує себе продовжувати і так складний та комплексний процес без практичного усвідомлення його необхідності та/або корисності рано чи пізно помітить, що підсвідомо обмежує себе в питанні прикладання зусиль та часу на цю справу. Одним з основних способів людині відповісти на згадані питання розглядається застосування військово-прикладних вправ, головних засобів розвитку військово-прикладних фізичних навичок, які, в свою чергу, зумовлюють виконання людиною конкретних завдань, які перед нею може поставити її життєпис, як у разі вступу на військову службу, так і під час цивільної життєдіяльності. Метою даного дослідження є аналіз ефективності методичного застосування елементів військово-прикладної підготовки, таких як військово-прикладні вправи та ігри, теорія військової діяльності і т.д. на формування мотивації здобувачів середньої освіти старших класів до занять фізичним вихованням і спортом, відвідування занять з фізичної культури тощо, був досліджений вплив, що мають військово-прикладні вправи на рівень мотивації. Ефективність використання експериментальної методики застосування військово-прикладних вправ та ігор на формування вмотивованості учнів старших класів до занять фізичною культурою та спортом була перевірена за допомогою повторного тестування за допомогою того ж опитувальника, аналізу відповідей та їх порівняння з результатами аналогічного попереднього опитування. The relevance of the scientific research. Sports and physical education is a complex, long-term and multi-level process that requires great physical and moral efforts from all its participants. This process has an impact on a wide range of human activities, determines their life and health, and, finally, when it is extended to a large number of people, it determines the activity, life and health of an entire nation. The health of the nation as a state of full-fledged physical, mental and social well-being of all its representatives is an indicator of the socio-economic situation and civility of the country and its people, as well as a significant indicator of the population’s ability to perform all its functions, which is followed by the possibility of the functioning of the state as it is and of all its components separately. After determining the importance of the development of physical education in the country, the question arises about the means and methods that can and should be used to stimulate this very development, this is a rather broad question, the study of which humanity has been engaged in, without exaggeration, throughout its history since the creation of the very concept of a coherent state. Studying the biographies of modern successful athletes, almost everytime we see that many of them started their careers alongside other athletes, most of whom, however, did not reach such heights. This begs the question: what was the factor behind the success of these outstanding athletes while it was not enough for their friends and colleagues in the respective sections to have same material and technical support, age category, location during training, coaches and using the same methods to achieve the same success? Of course, there is hardly such a thing as two absolutely identical people in all their aspects, there are many factors of becoming a successful person and athlete, one of these factors is the topic of this study - motivation. This article will consider motivation as a factor in achieving success and improving physical development of a person, ways to increase motivation to engage in physical education and sports, in particular by using military games as a means of realizing the benefits of acquired physical condition and skills. The purpose of the study is to analyze the effectiveness of the method of applying military exercises and games on the formation of the motivation of high school students to engage in physical education and sports. Material and methods. Research participants. 41 students of the 11th grade of ZZSO took part in the study. They were warned about the course of the experiment and gave their consent to participate in it. Their state of health allowed them to perform the suggested exercises. During the process of work and preparation of the qualification work, the following research methods were used: analysis of scientific and methodical literature, survey, pedagogical experiment, methods of mathematical statistics. The results. A study conducted with students of secondary education of high school age (11th grades) found that it is possible to increase the level of motivation of students to engage in physical education and sports, their own physical development, using for this purpose complexes of applied military exercises and verbal and visual explanations features of performance and benefits from the mentioned exercises, their impact on ordinary life, and the acquisition of skills thanks to them, which can be used not only in physical education classes and even in military affairs, but also in everyday life as a civilian, about the importance of physical activity a person to improve his physical and moral well-being, health in general, etc. Conclusions. Since the process of physical education is a rather complex multi-level process that requires systematicity and persistence, takes a lot of time and energy, very often a person faces difficulties when trying to justify the need to invest so many internal resources in a process, the result of which, at times, is quite imperceptible. If a person cannot answer the questions “why do I need this?”, “for what?”, “what is this help for me?”, then, most often, they have not found the strength and determination in himself, some to maintain a good level of physical fitness activity activity and healthy state of the body. In addition, with a sufficient level of internal discipline, a person who forces himself to continue such a complex and complex process without practical awareness of its need and/or usefulness will sooner or later notice that he is subconsciously limiting himself in terms of spending effort and time on this matter. One of the main ways of a person's answer to the mentioned questions is considered the use of military exercises, the main means of developing military physical skills, which, in due course, determine a person's performance of specific tasks that may be set before him in his biography, as in the case of entering military service, as well as during civilian life. The method of this study is the analysis of the effectiveness of methodical application of elements of military training, such as military exercises and games, theory of military activity, etc. on the formation of the motivation of high school students to engage in physical education and sports, attend physical education classes, etc., the influence of military applied exercises on the level of motivation was investigated. The effectiveness of using the experimental method of applying military exercises and games to motivate high school students to engage in physical education and sports was tested by means of repeated testing using the same survey, analysis of answers and their comparison with the results of a similar previous survey.