Перегляд за Автор "Силаев, А. С."
Зараз показано 1 - 7 з 7
Результатів на сторінку
Параметри сортування
- ДокументЖанр романа в творческом наследии И. А. Бунина(Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2020-04-09) Силаев, А. С.В статье проанализирован жанр романа в творческом наследии И. А. Бунина. У статті проаналізовано жанр роману у творчій спадщині І. А. Буніна. The article analyzes the genre of the novel in the creative heritage of I. A. Bunin.
- ДокументЛИРИЧЕСКИЙ ГЕРОЙ В СУБЪЕКТНО-ОБЪЕКТНОМ ПРОСТРАНСТВЕ ПОЗДНЕЙ ЛИРИКИ И. А. БУНИНА(Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2020) Норова, В. А.; Силаев, А. С.Иван Алексеевич Бунин (1870–1953) – выдающийся поэт ХХ века. Долгое время к поэзии Бунина относились как к чему-то второстепенному по отношению к его прозе, что объясняется недооценкой ее идейного и художественного богатства. Однако в исследованиях последних десятилетий (работы Ю. В. Мальцева, О. Н. Михайлова, В. В. Нефедова, Т. Г. Динесман, А. А. Дякиной и др.) этот подход был пересмотрен, и доминирующей точкой зрения стало утверждение о новаторстве поэзии Бунина, которая в развитии ряда тем и мотивов часто опережает его прозу. Творческое становление Бунина-поэта приходится на период, когда эпоха классического реализма заканчивалась и обострялась борьба разнообразных литературных школ и течений. Новаторство в развитии традиций предшественников, освоение современных эстетических тенденций оставили заметный отпечаток в творчестве поэта. С одной стороны, его лирика развивалась в глубине классической реалистической традиции, с другой стороны, в ней очевидны модификационные жанрово-поэтические конструкции, ставящие творчество поэта в один ряд с экспериментами модернистов в области стиха. Совершенно очевидно, что все многообразие жанров и художественностилистических приемов, которое демонстрирует работа Бунина, оказывается единым целым, подчиненным логике мысли и чувства автора. Углубленное и вдумчивое изучение такого единства разнообразии форм его проявления – важный и актуальный аспект современных бунинских исследований. Вместе с тем вопрос, касающийся художественного своеобразия поэзии И. А. Бунина, особенно позднего периода его творчества, все еще остается открытым, в связи с чем в данной статье осуществлена попытка прояснить один из аспектов такого своеобразия – проблему лирического героя и форм его выражения в поэзии И. Бунина 1918–1926 гг. – переломного периода его жизни и творчества. Іван Олексійович Бунін (1870–1953) – видатний поет ХХ століття. Довгий час до поезії Буніна ставилися як до чогось другорядного по відношенню до його прози, що пояснюється недооцінкою її ідейного і художнього багатства. Однак в дослідженнях останніх десятиліть (роботи Ю. В. Мальцева, О. Н. Михайлова, В. В. Нефьодова, Т. Г. Дінесман, А. А. Дякіної та ін.) цей підхід було переглянуто, і домінуючою точкою зору стало твердження про новаторство поезії Буніна, яка в розвитку ряду тем і мотивів часто випереджає його прозу. Творче становлення Буніна-поета припадає на період, коли епоха класичного реалізму закінчувалася і загострювалася боротьба різноманітних літературних шкіл і течій. Новаторство в розвитку традицій попередників, освоєння сучасних естетичних тенденцій залишили помітний відбиток у творчості поета. З одного боку, його лірика розвивалася в глибині класичної реалістичної традиції, з іншого боку, в ній очевидні модифікаційні жанрово-поетичні конструкції, що ставлять творчість поета в один ряд з експериментами модерністів в області віршів. Цілком очевидно, що все різноманіття жанрів і художньо-стилістичних прийомів, яке демонструє робота Буніна, виявляється єдиним цілим, підлеглим логіці думки і почуття автора. Поглиблене і вдумливе вивчення такої єдності в різноманітності форм його прояву – важливий і актуальний аспект сучасних бунинских досліджень. Разом з тим питання, що стосується художньої своєрідності поезії І. А. Буніна, особливо пізнього періоду його творчості, все ще залишається відкритим, в зв’язку з чим в даній статті здійснена спроба прояснити один з аспектів такої своєрідності – проблему ліричного героя і форм його вираження в поезії І. Буніна 1918–1926 рр. – переламного періоду його життя і творчості. Ivan Alekseevich Bunin (1870–1953) – the greatest poet of the 20th century. For a long time, there was a view of Bunin’s poetry as something secondary in relation to his prose, which is explained by the underestimation of its ideological and artistic wealth. However, in the studies of recent decades (works by Yu. V. Maltsev, O. N. Mikhailov, V. V. Nefedov, T. G. Dinesman, A. A. Dyakina, etc.) this approach was revised, and the dominant point of view became the statement about the innovative nature of Bunin’s poetry, in the development of a number of themes and motives, often ahead of his prose. The creative formation of Bunin the poet falls on the period when the era of classical realism was coming to an end and the struggle of various literary schools and trends intensified. Innovation in the development of the traditions of predecessors, the development of modern aesthetic trends have left a noticeable imprint in the poet’s work. On the one hand, his lyrics developed in the depths of the classical realistic tradition, on the other hand, modification genre-poetic structures are obvious in it, placing the poet's work on a par with the experiments of modernists in the field of verse. It is quite obvious that all the variety of genres and artistic and stylistic techniques that Bunin’s work demonstrates turns out to be a single whole, subordinate to the logic of the author’s thought and feeling. An in-depth and thoughtful study of such a unity in the variety of forms of its manifestation is an important and relevant aspect of modern Bunin studies. At the same time, the question concerning the artistic originality of the poetry of I. Bunin, especially of the late period of his work, is still open, in connection with which an attempt is made in this article to clarify one of the aspects of such originality – the problem of the lyrical hero and the forms of his expression in I.A . Bunin 1918–1926 – a turning point in his life and work.
- ДокументНаучные школы кафедры мировой литературы ХНПУ им. Г. С. Сковороды: история и современность(Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди ; Видавничий дім Дмитра Бураго, 2019) Силаев, А. С.; Журенко, М. Н.История кафедры мировой литературы ХНПУ им. Г. С. Сковороды ведет свое начало с 1805 года – со дня основания педагогического института в структуре Харьковского университета. Она существовала более ста лет в составе института как «кафедра русской словесности». После революции 1917 года, когда был создан Харьковский институт народного образования, с 1924 по 1934 год кафедру возглавил выдающийся ученый-литературовед тогда профессор, а впоследствии академик Александр Иванович Белецкий. Авторы статьи уделяют особое внимание школе акад. А. И. Белецкого, заложившего своей многолетней научно-педагогической деятельностью прочный фундамент в развитие науки о литературе в Украине на многие десятилетия вперед. Новый, современный, этап в научно-исследовательской работе кафедры, в деятельности кафедральных научных школ авторы связывают с началом 1990-х годов, когда в стране началась так называемая «перестройка» и связанные с ней процессы демократизации и гласности и когда в университете были созданы максимально благоприятные условия для проведения научно-исследовательской работы. Именно тогда на кафедру пришло новое поколение ученых и педагогов, появились новые лидеры и новые научные школы. Этот новый этап в истории кафедры связан с плодотворной научно-педагогической и научно-исследовательской деятельностью таких ученых и х научных школ, как д.ф.н., проф. Л. Г. Фризман (1935–2018), д. ф. н., проф. М. Ф. Гетманец (1923 г. р.), д.ф.н., проф. Е. А. Андрущенко (1968 г. р.) и д. ф. н., проф. А. С. Силаев (1952 г.р.). За годы стабильной работы при кафедре, начиная с 1978 года, аспирантуры и докторантуры, руководителями выше названных научных школ, а также другими преподавателями кафедры было подготовлено более 100 кандидатских и 14 докторских диссертаций. Своей многолетней плодотворной деятельностью научные школы кафедры мировой литературы ХНПУ им. Г. С. Сковороды внесли существенный вклад в развитие украинской литературной русистики, в подготовку преподавателей-словесников, а также молодых научных кадров – кандидатов и докторов наук. Історія кафедри світової літератури ХНПУ ім. Г.С. Сковороди веде свій початок з 1805 року – з дня заснування педагогічного інституту в структурі Харківського університету. Вона існувала понад сто років в складі інституту як «кафедра російської словесності». Після революції 1917 року, коли було створено Харківський інститут народної освіти, з 1924 по 1934 рік кафедру очолив видатний вчений-літературознавець тоді професор, а згодом академік Олександр Іванович Білецький. Автори статті приділяють особливу увагу школі акад. А. І. Білецького, який заклав свою багаторічну науково-педагогічною діяльністю міцний фундамент у розвиток науки про літературу в Україні на багато десятиліть вперед. Новий, сучасний, етап в науково-дослідній роботі кафедри, в діяльності кафедральних наукових шкіл автори пов'язують з початком 1990-х років, коли в країні почалася так звана «перебудова» і пов'язані з нею процеси демократизації і гласності і коли в університеті були створені максимально сприятливі умови для проведення науково-дослідницької роботи. Саме тоді на кафедру прийшло нове покоління вчених і педагогів, з'явилися нові лідери і нові наукові школи. Цей новий етап в історії кафедри пов'язаний з плідної науково-педагогічної та науково-дослідницькою діяльністю таких вчених і х наукових шкіл, як д. ф. н., проф. Л. Г. Фрізман (1935-2018), д. ф. н., проф. М. Ф. Гетьманець (1923 р. н.), д. ф. н., проф. Е. А. Андрущенко (1968 р .н.) і д. ф .н., проф. А. С. Силаєв (1952 р .н.). За роки стабільної роботи при кафедрі, починаючи з 1978 року, аспірантури та докторантури, керівниками вище названих наукових шкіл, а також іншими викладачами кафедри було підготовлено понад 100 кандидатських і 14 докторських дисертацій. Своєю багаторічною плідною діяльністю наукові школи кафедри світової літератури ХНПУ ім. Г.С.Сковороди внесли істотний внесок у розвиток української літературної русистики, в підготовку викладачів-словесників, а також молодих наукових кадрів - кандидатів і докторів наук. History of the Department of World Literature of H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University dates back to 1805 – from the day the Pedagogical Institute was founded in the structure of Kharkov University. It existed for more than a hundred years as part of the institute as a department of Russian literature. After the revolution of 1917, when the Kharkov Institute of Public Education was created, from 1924 to 1934 the department was headed by an outstanding scientist and literary critic then professor, and later academician Alexander Ivanovich Beletsky. The authors of the article pay special attention to the school of acad. A.I. Beletsky, who, with his many years of scientifi c and pedagogical activity, laid a solid foundation in the development of the science of literature in Ukraine for many decades to come. The authors connect the new, modern, stage in the research work of the department, in the activities of cathedral scientifi c schools with the beginning of the 1990s, when the so-called “perestroika” and the processes of democratization and publicity associated with it began, and when the university was created as much as possible favorable conditions for research work. It was then that a new generation of scientists and teachers came to the department, new leaders and new scientifi c schools appeared. This new stage in the history of the department is associated with the fruitful scientifi c, pedagogical and research activities of such scientists and their scientifi c schools, as Doctor of Philosophy, prof. L.G. Frezman (1935 - 2018), Doctor of Philosophy, prof. M.F. Getmanets (b. in 1923), Doctor of Philosophy, prof. E.A. Andrushenko (b.1968) and Doctor of Philosophy, prof. A.S. Sylayev (b. 1952). Over the years of stable work at the department, since 1978, graduate school and doctoral studies, the heads of the above scientifi c schools, as well as other teachers of the department have prepared more than 100 candidate and 14 doctoral dissertations. With its many years of fruitful activity, scientifi c schools of the Departmentof World Literature of H. S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University made a signifi cant contribution to the development of Ukrainian literary Russianstudies, to the training of language teachers, as well as young scientifi c personnel –candidates and doctors of sciences.
- ДокументО «ХУДОЖЕСТВЕННОЙ ИДЕОЛОГИИ», ЕЕ РЕВНИТЕЛЯХ И ГОНИТЕЛЯХ (К 100-летию литературной группы «Серапионовы братья»)(Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2021-04-02) Силаев, А. С.В 2021 году исполняется сто лет со дня основания литературной группы "Серапионовые братья". Предлагаемый материал содержит краткий анализ литературно-эстетической позиции, гуманистической по своей сути и оппозиционной новой большевистской власти, которую члены "братства" заняли и активно отстаивали в тот особенно драматический период, "когда столкнулись различные эстетические системы и когда время сложилось в пользу одной из них" (Г. Белая). У 2021 році виповнюється сто років від дня заснування літературної групи "Серапіонові брати". Пропонований матеріал містить короткий аналіз літературно-естетичної позиції, гуманістичної за своєю суттю та опозиційної до нової більшовицької влади, яку члени "братства" зайняли й активно відстоювали в той особливо драматичний період, "коли зіткнулися різні естетичні системи і коли час склався на користь однієї з них" (Г. Бєлая). 2021 marks the hundredth anniversary of the founding of the “Serapion Brothers” literary group. The proposed material contains a brief analysis of the literary-aesthetic position, humanistic in nature and opposition to the new Bolshevik government, which the members of the “brotherhood” took and actively defended during that particularly dramatic period “when various aesthetic systems collided and when the timing in favor of one of them" (G. Belaya).
- ДокументО литературном еретичестве и еретиках-пророках (И. Эренбург и его роман "Необычайные похождения Хулио Хуренито и его учеников")(ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2019) Силаев, А. С.В статье анализируется идейная концепция романа известного российского писателя И.Г. Эренбурга «Необычайные похождения Хулио Хуренито и его учеников» (1921) в решении актуального вопроса о роли искусства и творческой личности на переломном этапе истории ХХ столетия – в годы активного формирования тоталитарного государственного устройства и его антигуманной по своей сути культурно-эстетической доктрины «соцреализма». Автор статьи показывает, что сатирический роман-памфлет И. Эренбурга является одним из наиболее ранних произведений, в котором «новая» русская литература начала целеустремленную и драматическую борьбу с советским государственным режимом за традиционные для русской классической литературы ценности – идеалы гуманизма и свободы творчества. Вместе с тем идейно-пророческий диапазон романа значительно шире. С высоты почти ста лет, прошедших после выхода книги в свет, стало очевидным, что ее творец может и должен быть причислен к числу самых прозорливых и удачливых прорицателей будущего в ХХ веке. Наделив своего заглавного героя некими сверхличностными качествами, автор вкладывает в его уста слова, которым суждено было стать пророческими как для всей мировой истории ХХ века («Теперь человечество идет отнюдь не к раю, а к самому суровому, черному, потогонному чистилищу. Наступают как будто полные сумерки свободы»), так и для истории советского коммунистического режима («Вы никого не свергнете, но, падая, многих потащите за собой»). Переведенный на многие языки мира, роман «Необычайные похождения Хулио Хуренито и его учеников» стал одной из самых ярких сатирических книг XX века, вполне заслуживающей определения «роман-пророчество». У статті аналізується ідейна концепція роману відомого російського письменника І.Г. Еренбурга «Надзвичайні пригоди Хуліо Хуреніто та його учнів» (1921) у вирішенні актуального питання про роль мистецтва і творчої особистості на зламному етапі історії ХХ століття – в роки активного формування тоталітарного державного устрою та його антигуманної за своєю суттю культурно-естетичної доктрини «соцреалізму». Автор статті доводить, що сатиричний роман-памфлет І. Еренбурга є одним із найбільш ранніх творів, у якому «нова» російська література розпочала наполегливу й драматичну боротьбу з радянським державним режимом за традиційні для російської класичної літератури цінності – ідеали гуманізму і свободи творчості. Разом з тим ідейно-пророчий діапазон роману є значно ширшим. З висоти майже ста років, що минули після виходу книги в світ, стало очевидним, що її творець повинен бути зарахований до числа найбільш прозорливих і успішних віщунів майбутнього в ХХ столітті. Наділивши свого головного героя деякими надособистісними якостями, автор вкладає в його уста слова, яким судилося стати пророчими як для всієї світової історії ХХ століття («Тепер людство йде аж ніяк не до раю, а до найсуворішого, чорного, потогінного чистилища. Настають начебто повні сутінки свободи»), так і для історії радянського комуністичного режиму («Ви нікого не скинете, але, падаючи, багатьох потягнете за собою»). Перекладений багатьма мовами світу, роман «Надзвичайні пригоди Хуліо Хуреніто та його учнів» став однією з найяскравіших сатиричних книг XX століття, такою, що цілком заслуговує на визначення «роман-пророцтво». The article analyzes the ideological concept of the novel of the famous Russian writer Ilya Ehrenburg “Julio Jurenito” (1921) in solving the urgent issue of the role of art and creative personality at a crucial stage in the history of the twentieth century – during the years of the active formation of a totalitarian state system and its essentially inhuman cultural and aesthetic doctrine of “socialist realism”. The author of the article shows that the satirical pamphlet novel by I. Ehrenburg is one of the earliest works in which the “new” Russian literature began a purposeful and dramatic struggle with the Soviet state regime for the values traditional for Russian classical literature – the ideals of humanism and creative freedom. At the same time, the ideological and prophetic range of the novel is much wider. From the height of almost a hundred years after the publication of the book, it became obvious that its creator can and should be ranked among the most visionary and successful foretellers of the future in the twentieth century. Having endowed his title hero with some superpersonal qualities, the author puts into his mouth the words that were destined to become prophetic for the whole world history of the twentieth century (“Now mankind does not go to paradise, but to the most severe, black, diaphoretic purgatory. It comes as if full twilight of freedom”), and for the history of the soviet communist regime (“You will not overthrow anyone, but, falling, drag many along with you”). Translated into many languages of the world (the first translation into English was made in 1930 in the USA), the novel “Julio Jurenito” has become one of the brightest satirical books of the 20th century, which deserves the definition of a “novel-prophecy”.
- Документ«Приключения Эме Лебёфа» Михаила Кузмина как la novela picaresca и «галантный» роман(Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди; Видавничий дім Дмитра Бураго, 2019) Гармаш, Л. В.; Разуменко, И. В.; Силаев, А. С.В статье рассматривается образ героя-авантюриста в ранней прозе Михаила Кузмина. Анализируется генезис и специфические черты, присущие героям повести «Приключения Эме Лебефа». Установлено, что появление такого героя было продиктовано одной из ведущих тенденций литературы Серебряного века – стилизаторством, которой были проникнуты все виды искусств. Особым вниманием у представителей русской культуры начала XX века пользовался «галантный век» во Франции, прежде всего, доминировавший в это время стиль рококо, отличавшимся особым изяществом формы, пристальным вниманием к деталям и чувственной стороне человеческой жизни. Доказано, что Кузмин использует практически все привычные сюжетные схемы плутовского романа, но сохраняет чаще всего только их каркас, при этом опуская все подробности. Обратившись к форме плутовского романа, писатель довольно серьезно трансформирует ее содержание, в чем и состоит, по мнению авторов статьи, сама суть стилизации. Большинство традиционных мотивов выполняет в «Приключениях Эме Лебефа» вспомогательную функцию. Главное для автора – создать динамично развивающийся увлекательный сюжет, наполненный множеством перипетий, с одной стороны, и поместить в тексте намеки на современную автору повести реальность – с другой. Повесть Кузмина становится в определенном смысле его поэтическим манифестом и обозначает позицию писателя в обширной дискуссии, развернувшейся в начале XX века (например, хрестоматийно известное стихотворение А. Кручёных «Дыр, бул, щыл» или работы В. Хлебникова) по поводу ближайших перспектив русского языка. Вступив в литературу как стилизатор-иностранец, Кузмин возродил старый спор между последователями адмирала Шишкова и писателя Н .М. Карамзина, явно разделяя убеждения последних. Авторы статьи пришли к заключению, что создавая «Приключения Эме Лебёфа», М. Кузмин преследовал цель не только развлечь публику или продемонстрировать виртуозное владение техникой стилизации. Он ставил более серьезные задачи, проводя параллель между Западной Европой XVIII века накануне Великой французской революции и Россией начала XX века, только что вышедшей из купели первой революции и стоявшей на пороге Февральской и Октябрьской революций 1917 года. У статті розглядається образ героя-авантюриста в ранній прозі Михайла Кузміна. Аналізується генезис і специфічні риси, властиві героям повісті «Пригоди Еме Лебеф». Встановлено, що поява такого героя була продиктована однією з провідних тенденцій літератури Срібного століття - стилізаторством, яке було властиве усім видам мистецтв. Особливою увагою у представників російської культури початку XX століття користувався «галантний вік» у Франції, перш за все, що домінував в цей час стиль рококо, що вирізнялося особливою витонченістю форми, пильною увагою до деталей і чуттєвої стороні людського життя. Доведено, що Кузмін використовує практично всі звичні сюжетні схеми шахрайського роману, але зберігає найчастіше тільки їх каркас, при цьому опускаючи всі подробиці. Звернувшись до форми шахрайського роману, письменник досить серйозно трансформує її зміст, в чому і полягає, на думку авторів статті, сама суть стилізації. Більшість традиційних мотивів виконує в «Пригодах Еме Лебеф» допоміжну функцію. Головним для автора є створення динамічного захоплюючого сюжету, наповненого безліччю перипетій, з одного боку, і помістити в тексті натяки на сучасну автору повісті реальність – з іншого. Повість Кузміна стає в певному сенсі його поетичним маніфестом і позначає позицію письменника в загальній дискусії, яка розгорнулася на початку XX століття (наприклад, хрестоматійно відомий вірш А. Кручених «Дір, бул, щил» або роботи В. Хлєбнікова) з приводу найближчих перспектив розвитку російської мови. Вступивши в літературу як стилізатор-іноземець, Кузмін відродив стару суперечку між послідовниками адмірала Шишкова і письменника Н.М. Карамзіна, безумовно, розділяючи переконання останніх. Автори статті дійшли висновку, що створюючи «Пригоди Еме Лебефа», М. Кузмін мав на меті не тільки розважити публіку або продемонструвати віртуозне володіння технікою стилізації. Він ставив більш серйозні завдання, проводячи паралель між Західною Європою XVIII століття напередодні Великої французької революції і Росією початку XX століття, яка щойно вийшла з купелі першої революції 1905 року і стояла на порозі Лютневої і Жовтневої революцій 1917 року. The article considers the image of the hero-adventurer in the early prose of Mikhail Kuzmin. The genesis and specific traits inherent in the heroes of the novel The Adventures of Emé Leboeuf are analyzed. It was established that the appearance of such a hero was dictated by one of the leading trends in the literature of the Silver Age – stylization, which was characteristic of all all kinds of arts. Representatives of Russian culture at the beginning of the 20th century received special attention in the “gallant age” in France, first of all, the Rococo style that dominated at that time, which was distinguished by its special grace of form, close attention to details and the sensual side of human life. The article is proved that Kuzmin uses almost all the usual plot schemes of a Novela Picaresca, but most often only their frame is retained, while omitting all the details. Turning to the form of a Novela Picaresca, the writer quite seriously transforms its content, which, in the opinion of the authors of the article, consists in the very essence of stylization. Most of the traditional motifs perform an auxiliary function in The Adventures of Emé Leboeuf. The main thing for the author is to create a dynamically developing fascinating plot, filled with many ups and downs, on the one hand, and place in the text hints on the contemporary history, on the other. Kuzmin’s novel becomes in a certain sense his poetic manifesto and denotes the writer’s position in the extensive discussion that unfolded at the beginning of the 20th century (for example, the textbook poem A. Kruchenykh Dyr, Bul, Shchyl or the work of V. Khlebnikov) regarding the immediate prospects of the Russian language. Having entered the literature as a foreign stylist, Kuzmin revived the old dispute between the followers of admiral Shishkov and the writer N. M. Karamzin, clearly sharing the convictions of the latter. The authors of the article came to the conclusion that creating The Adventures of Emé Leboeuf, M. Kuzmin was aimed not only at entertaining the public or demonstrating masterly mastery of the stylization technique. He posed more serious tasks, drawing a parallel between Western Europe of the 18th century on the eve of the French Revolution and Russia of the beginning of the 20th century, which had just emerged from the font of the first revolution of 1905 and stood on the threshold of the February and October revolutions of 1917.
- Документ«Служу тем, что смотрю и слушаю» : об идейной концепции романа Константина Федина «Братья»(ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2018-10-25) Силаев, А. С.В статье анализируется идейная концепция романа известного российского писателя Константина Федина «Братья» (1928) в решении актуального вопроса о роли искусства и творческой личности на переломном этапе истории ХХ столетия – в годы активного формирования тоталитарного государственного устройства и его эстетической (соцреалистической) доктрины. Автор статьи показывает, что роман «Братья» является одним из первых в СССР произведений, в котором «новая» литература начала драматическую борьбу за гуманистические идеалы и свободу творчества. Высоко оценили это произведение в свое время Стефан Цвейг и Б.Л. Пастернак. У статті аналізується ідейна концепція роману відомого російського письменника Костянтина Федіна «Брати» (1928) щодо вирішення нагального питання про роль мистецтва та творчої особистості на зламному етапі історії ХХ століття – в роки активного формування тоталітарного державного устрою та його естетичної (соцреалістичної) доктрини. Автор статті доводить, що роман «Брати» є одним із перших у СРСР творів, у якому «нова» література почала драматичну боротьбу за гуманістичні ідеали та свободу творчості. Високо поцінували цей твiр в свiй час Стефан Цвейг та Б.Л. Пастернак. In the article analyzes ideological concept of the novel by the famous Russian writer Konst.Fedin “The Brothers” (1928) in the decision of the actual question of the role of art and crea-tive personality at a crucial stage in the history of the twentieth century – during the active formation of the totalitarian state structure and its aesthetic (socialist realism) doctrine. The novel Konstantin Aleksandrovich Fedin “The Brothers” did not fit in many ways with the literary tendency clearly defined by the end of the 1920s, which was based on an obvious one-sidedness in depicting a person as a carrier of a clearly expressed social principle, as a fighter and collectivist. Conscious orientation of the author of “The Brothers” to the humanistic tradition of classical Russian and world literature came into clear contradiction with this trend, which served, it seems, the main reason for the numerous negative evaluations of the novel and its central hero, com-poser Nikita Karev, criticism of the 20s. So, one of its representatives, D. Talnikov, argued that the novel was based on “a limited historical concept of the author and his hero, typically idealistic. There is no room for revolution in this concept. ” It should, however, be emphasized that in the 1920s a dif-ferent approach to the “The Brothers” was outlined. Stefan Zweig and B.L. Pasternak highly appreci-ated this work. Describing the range of ideas and attitudes of a number of writers of the 20s, B. Pasternak attached the novel to Konst. Fedin of fundamental importance, directly relating his as-sessment to the unfavorable social atmosphere that limited and distorted creative expression of these writers. In this article, the author shows that the novel “The Brothers” is one of the first works in the USSR, in which the “new” literature began a dramatic struggle for humanistic ideals and freedom of creativity.