ЦИВІЛІСТИЧНИЙ ХАРАКТЕР ЗМІН У КОДЕКСІ ЗАКОНІВ ПРО ПРАЦЮ УКРАЇНИ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ВПРОВАДЖЕННЯМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДИСТАНЦІЙНОЇ РОБОТИ
Завантаження...
Дата
2020
Автори
Назва журналу
ISSN журналу
Назва тому
Видавець
Запорізький національний університет, юридичний факультет
Анотація
Авторами вказується, що пандемія коронавірусу (COVID-19) позначила не тільки системні проблеми трудової сфери в Україні, пов’язані з масовим вивільненням працівників на період запровадженого урядом карантину й недотриманням мінімальних соціально-трудових стандартів, але й потребу негайного реформування трудового законодавства, пристосування його до викликів сучасності. Адже виконання трудової функції багатьма працівниками почало провадитись із застосуванням інформаційних технологій поза їхнім робочим місцем. Автори вважають, що зміни, внесені в Кодекс законів про працю України Законом № 540-IX, пов’язані з впровадженням правового регулювання дистанційної роботи, підтверджують тенденцію, почату урядовим законопроєктом «Про працю»: трудове право як соціальна й гуманна галузь права піддається небувалому тиску з боку ідеологів «вільного ринку». Авторами підкреслюється, що дистанційна робота була визнана законодавцем формою організації праці, а не окремим видом діяльності з власним характером праці, чим порушується принцип єдності й диференціації правового регулювання трудових відносин. Відповідно, законодавцем не були закріплені правила щодо специфіки укладення трудового договору з дистанційним працівником (окрім обов’язкової письмової форми), умов та охорони праці й тому подібне, чим, по суті, було звужено обсяг мінімальних трудових стандартів для цієї категорії працівників. Автори зауважують, що Закон № 540-IX закріпив у Кодексі законів про працю антисоціальні положення щодо вилучення з поняття трудового договору вказівки про правила внутрішнього трудового розпорядку (разом із тим дистанційний працівник ним взагалі не підпорядковується), надав антиконституційну можливість роботодавцю змінювати істотні умови праці без згоди дистанційного працівника. На переконання авторів, це є серйозним ударом як по колективних, так і по індивідуальних правах та інтересах робітників. Автори вважають, що підхід, обраний законодавцем для регулювання дистанційної роботи, за своїм характером переважно цивілістичний, а в певних деталях встановлює організаційний і дисциплінарний диктат роботодавця. Авторами указывается, что пандемия коронавируса (COVID-19) обозначила не только системные проблемы трудовой сферы в Украине, связанные с массовым высвобождением работников на период введенного правительством карантина и несоблюдением минимальных социально-трудовых стандартов, но и потребность немедленного реформирования трудового законодательства, приспособления его к вызовам современности. ведь выполнение трудовой функции многими работниками начало осуществляться с применением информационных технологий вне их рабочим
местом. Авторы считают, что изменения, внесенные в Кодекс законов о труде Украины Законом № 540-IX, связанные с внедрением правового регулирования дистанционной работы, подтверждают тенденцию, начатую правительственным законопроектом «О труде»: трудовое право как
социальная и гуманная отрасль права подвергается небывалому давлению со стороны идеологов «свободного рынка». Авторами подчеркивается, что удаленная работа была признана законодателем форме организации труда, а не отдельным видом деятельности по собственным характером труда, чем нарушается принцип единства и дифференциации правового регулирования трудовых отношений. Соответственно, законодателем не были закреплены правила специфики заключения трудового договора с дистанционным работником (кроме обязательной письменной формы), условий и охраны труда и т.п., чем, по сути, был сужен объем минимальных трудовых стандартов для этой категории работников. Авторы отмечают, что Закон № 540-IX закрепил в Кодексе законов о труде антисоциальные положения об изъятии из понятия трудового договора
указания о правилах внутреннего трудового распорядка (вместе с тем дистанционный работник ним вообще не подчиняется), предоставил антиконституционной возможность работодателю изменять существенные условия труда без согласия дистанционного работника. По мнению авторов,
это является серьезным ударом как по коллективным, так и по индивидуальным правах и интересах работников. Авторы считают, что подход, избранный законодателем для регулирования дистанционной работы, по своему характеру преимущественно цивилистический, а в определенных деталях устанавливает организационный и дисциплинарный диктат работодателя
The authors point out that the coronavirus pandemic (COVID-19) marked not only the systemic problems of the labor sphere in Ukraine related to the mass dismissal of employees for the period of government quarantine and non-compliance with minimum social and labor standards, but also the need to immediately reform labor legislation, its adapting to the challenges of modernity. After all, the performance of the job function by many employees began to be carried out with the use of information technology outside their workplace. The authors believe that the amendments to the Labor Code of Ukraine by Law № 540-IX, related to the introduction of legal regulation of telework, confirms the trend initiated by the government draft “On Labor”: labor law as a social and humane branch of law is unprecedented pressure from the ideologues of the “free market”. The authors emphasize that telework was recognized by the legislator as a form of labor organization, rather than a separate activity with its own nature of work, which violates the principle of unity and differentiation of legal regulation of labor relations. Accordingly, the legislator didn’t establish rules regarding the specifics of concluding an employment contract with a teleworker (except for the mandatory written form), conditions and labor protection, etc., which, in fact, narrowed the minimum labor standards for this category of employees. The authors note that Law № 540-IX enshrined in the Labor Code antisocial provisions to remove from the concept of employment contract instructions on the rules of internal labor regulations (however, the teleworkers are not subject to it at all), gave the employer an unconstitutional opportunity to change significant working conditions without the consent of the remote. According to the authors, this is a serious blow to both collective and individual rights and interests of employees. The authors believe that the approach chosen by the legislator to regulate telecommuting is predominantly civil, and in certain details establishes the organizational and disciplinary dictates of the employer.
Опис
Ключові слова
дистанційна робота, єдність і диференціація, трудовий розпорядок, коронавірус, прекаріат, дистанционная работа, единство и дифференциация, трудовой распорядок, коронавирус, прекариат, telework, unity and differentiation, work schedule, coronavirus, precariat
Цитування
Новіков Д. О.Цивілістичний характер змін у Кодексі Законів про працю України, пов'язаних із впровадженням правового регулювання дистанційної роботи / Д. О. Новіков, О. М. Лук’янчиков // Юридичний науковий електронний журнал. – 2020. – № 4. – С. 100–103.