Релігійні громади національних меншин Харкова в умовах компартійно-державної політики щодо церкви 1920-х – 1930-х років
Завантаження...
Дата
2019
Автори
Назва журналу
ISSN журналу
Назва тому
Видавець
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Колегіум
Анотація
У статті аналізуються основні засади партійно-державної політики 1920–1930-х років щодо релігії та особливості їх застосування до релігійних громад етнічних меншин Харкова. З початком затвердження більшовицького режиму перевага надавалася силовим методам боротьби з церквою. Із запровадженням непу та політики «коренізації» влада починає відносно ліберально ставитися до віруючих і надає перевагу методам податкового тиску та дискредитації духовенства. З кінця 1930-х років відбувається реставрація силових методів, які в кінці 1920-х років набувають характеру репресій щодо духовенства і віруючих, закриття церков. Антирелігійна кампанія Харкова здійснювалася у двох основних напрямах. Перший був спрямований на боротьбу проти конфесійних інституцій, духовенства і церковного активу шляхом адміністративного тиску, правових обмежень, економічного визискування, дискредитації духовенства, карально-репресивних заходів. Другий напрям включав заходи ідеологічно-пропагандистського спрямування, серед яких важливе місце займала антирелігійна пропаганда через різноманітні форми роботи клубів, червоних кутків, безвірницьких гуртків. Проте досягти бажаного результату – масового антирелігійного руху та швидкого формування безрелігійного суспільства – не вдалося. Релігійні громади національних меншин в умовах насильницької атеїзації суспільства та репресій проти духовенства і віруючих продемонстрували здатність виживати та протидіяти етнічній асиміляції. В статье анализируются основные принципы партийно-государственной политики 1920–1930-х годов по религии и особенности их применения к религиозным общинам этнических меньшинств Харькова. С началом утверждения большевистского режима предпочтение отдавалось силовым методам борьбы с церковью. С введением нэпа и политики «коренизации» власть начинает относительно либерально относиться к верующим и предпочитает методам налогового давления и дискредитации духовенства. С конца 1930-х годов происходит реставрация силовых методов, в конце 1920-х годов приобретают характер репрессий в отношении духовенства и верующих, закрытие церквей. Антирелигиозная кампания Харькова осуществлялась в двух основных направлениях. Первый был направлен на борьбу против конфессиональных институтов, духовенства и церковного актива путем административного давления, правовых ограничений, экономического эксплуатирования, дискредитации духовенства, карательно-репрессивных мер. Второе направление включал меры идеологически пропагандистского толка, среди которых важное место занимала антирелигиозная пропаганда через различные формы работы клубов, красных уголков, безверующих кружков. Однако достичь желаемого результата – массового антирелигиозного движения и быстрого формирования безрелигиозного общества – не удалось. Религиозные общины национальных меньшинств в условиях насильственной атеизации общества и репрессий против духовенства и верующих продемонстрировали способность выживать и противодействовать этнической ассимиляции. The article analyzes the basic principles of the party-state policy of the 1920s and 1930s regarding religion and the peculiarities of their application to religious communities of ethnic minorities in Kharkiv. With the beginning of the approval of the Bolshevik regime, preference was given to forceful methods of struggle against the church. With the introduction of the NEP and the policy of "indigenization", the government began to treat believers relatively liberally and preferred methods of tax pressure and discrediting the clergy. Since the late 1930s, the use of force has been restored, which in the late 1920s took the form of repression against the clergy and the faithful, and the closure of churches. Kharkiv's anti-religious campaign was carried out in two main directions. The first was aimed at combating religious institutions, the clergy and church activists through administrative pressure, legal restrictions, economic exploitation, discrediting the clergy, punitive and repressive measures. The second direction included ideological and propaganda activities, among which an important place was occupied by anti-religious propaganda through various forms of work of clubs, red corners, infidel circles. However, the desired result - a mass anti-religious movement and the rapid formation of a non-religious society - was not achieved. Religious communities of national minorities in the conditions of violent atheism of society and repressions against the clergy and believers demonstrated the ability to survive and resist ethnic assimilation.
Опис
Ключові слова
антирелігійна політика, атеїстична пропаганда, етнорелігійні громади, національні меншини, церква, антирелигиозная политика, атеистическая пропаганда, этнорелигиозные общины, национальные меньшинства, церковь, anti-religious policy, atheistic propaganda, ethno-religious communities, national minorities, church
Цитування
Гончарова О. С. Релігійні громади національних меншин Харкова в умовах компартійно-державної політики щодо церкви 1920-х – 1930-х років / О. С. Гончарова // Збірник наукових праць [Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди]. Cер. : Історія та географія. – Харків : Колегіум, 2019. – Вип. 56. – С. 49–54.