Please use this identifier to cite or link to this item:
Title: Терапевтична функція філософської есеїстики
Other Titles: Терапевтическая функция философской эссеистики
Тнеrapeutic function of philosophical essayism
Authors: Кобзєва, Ю. Ю.
Кобзева, Ю. Ю.
Kobzeva, Yu.
Keywords: філософська антропологія
мовна автономія
аспірантські роботи
философская антропология
языковая автономия
аспирантские работы
philosophical anthropology
linguistic autonomy
postgraduate work
Issue Date: 10-Dec-2018
Publisher: Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди
Citation: Кобзєва Ю. Ю. Терапевтична функція філософської есеїстики / Ю. Ю. Кобзєва // Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Філософія : [зб. наук. пр.] / Харків. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди ; [редкол.: М. Д. Култаєва (голов. ред.) та ін.]. – Харків : ХНПУ, 2018. – Вип. 51. – С. 81–90.
Abstract: Все з більшою парадоксальністю проявляє себе сучасна духовна ситуація: гостре напруження між претензіями розуму, науки, раціональності з одного боку, і зривами суспільної свідомості в ірраціональну стихію насильства, містицизму з іншого. Людина прагне до більшої індивідуальності і свободи, при цьому відчуваючи відсутність цієї самої індивідуальності, самозаперечення, втечі від себе і розпилення; вона (людина) все більш самотня і проблематична. Тому роль рефлексуючого інтелектуала і складається не в зведенні всього до абстрактного, а у відкриванні і множенні можливості буття і його осмислення. Філософування через есеїстику, на наш погляд, зараз є в авангарді в плані переосмислення співвідношення теорії і практики як індивідуальна терапія творчістю, що не дозволяє прогресувати забуттю Себе. Все с большей парадоксальностью проявляет себя современная духовная ситуация: острое напряжение между претензиями ума, науки, рациональности, с одной стороны, и срывами общественного сознания в иррациональную стихию насилия, мистицизма, с другой. Человек стремится все к большей индивидуальности и свободе, но при этом он (человек) все более одинок и проблематичен. Философская эссеистика сейчас находится в авангарде переосмысления соотношения теории и практики, и как индивидуальный терапевтический праксис в контексте личностных стратегий. Spiritual condition of the modern world represents a greater paradox: acute tension between the claims of reason, science, rationality on the one hand, and the disruption of social consciousness in the irrational element of violence, and mysticism on the other. Postmodern culture is seen through hybridization of social life organization (pursuit for law, creative and strong personalities, scientifically sound decisions and one-time immersion in astrology, mysticism, totalitarian sectarianism) and in the hybridization of the genres of modern discourse. A man aspires to greater individuality and freedom, while feeling the lack of this very individuality, self-denial, escaping from oneself and spreading oneself too thin, he (the man) is increasingly lonely and problematic. Therefore, the role of reflexive intellectual consists not only in summing up everything for the abstract but the discovery and increasing the possibilities of being and its comprehension. Philosophy through essayism, in our opinion, is now at the forefront in terms of rethinking the relationship between theory and practice and as individual therapy by creativity that does not allow negligence of oneself to progress, unconscious feargrief or fear-anguish to advance. Philosophical thought receives an impulse from the word’s energy. The act of speaking, pronouncing is therapeutic itself, where "treatment" occurs often before the "diagnosis". Man does not tolerate the infinity of the world as well as his own finiteness. Experiencing the unutterableness and simultaneous incompatibility of this unutterableness with the usual word brings to life the essayism as a creative method that allows you to get a holistic view of yourself, the world as a whole, to understand the inevitability of the difference and a certain conflict between the external, real world and the internal subjective. Between what may happen, should happen and what happens here and now. This understanding, the refraction through the prism of a metaphor, an essayist form of perception of being brings reassurance, and hence, to some extent, treatment from obscure, exhausting fear and trembling. Thus, the existential praxis is performed – the praxis of human life. It is specified in the variety of genres of philosophical discourse (these are aphorism therapy, logotherapy, fairy-tale therapy, confession, diaries, essay writing, blogging). Any of these genres can serve as a selftherapy, as well as be presented in the context of existential mentoring aka the "stimulus","knock", "starting point", "assembly point" of the experience in which people find existential grounds for restoring the sense of life completeness.
ISSN: 2312-1947 (Print),
2313-1675 (Online)
Appears in Collections:Кафедра філософії

Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.