Перегляд за Автор "Печерських, Л."

Зараз показано 1 - 3 з 3
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Літературознавчий дискурс від бароко до постмодерну
    (Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2020) Бовсунівська, Т.; Бойко, С.; Григорчук, Ю.; Ґетц, Т.; Демська-Будзуляк, Л.; Джиджора, Є.; Єсипенко, Д.; Зосімова, О.; Ісіченко, I.; Катюжинська, А.; Кисельов, Р.; Криса, Б.; Левченко, Н.; Лямпрехт, О.; Маленко, О.; Матвєєва, О.; Матющенко, А.; Мовчан, Р.; Муслієнко, О.; Набитович, І.; Нахлік, Є.; Нахлік, О.; Новик, О.; Нога, Г.; Печерських, Л.; Повар, М.; Сардарян, К.; Семенюк, Л.; Сліпушко, О.; Соболь, В.; Сулима, В.; Сулима, М.; Ткачук, Р.; [Ушкалов, Л.]; Федорак, Н.; Цірка, Н.; Шуміло, С.
    Колективна монографія висвітлює спектр питань, пов’язаних з актуальними проблемами української літератури ХІ–ХХІ століть. Акцентується увага на літературознавчому дискурсі професора Леоніда Ушкалова, коло наукових зацікавлень якого охоплювало розвиток літера- турного процесу від бароко до постмодерну. Не вичерпавши свій науковий потенціал, профе- сор Л.Ушкалов раптово пішов у засвіти. Літературознавці України і зарубіжжя у колективній монографії здійснили спробу продовжити вивчення літературознавчих питань, наближених до наукової концепції Леоніда Ушкалова. Досліджуються окремі аспекти творчості Митропо- лита Іларіона Київського, Іллі Мороховського, Мелетія Смотрицького, Григорія Сковороди, Миколи Костомарова, Панаса Мирного, Івана Франка, Леся Курбаса, Миколи Лазорського, Олександра Довженка, Віри Вовк, Ірини Жиленко та ін. Зокрема, увага науковців акцентуєть- ся на проблемах автора, канону, поетичного коду й декодування, ідентичності Майдану тощо. Монографію адресовано літературознавцям, культурологам, релігієзнавцям, педагогам, усім, хто цікавиться розвитком української літератури від давнини до сучасності. Коллективная монография освещает спектр вопросов, связанных с актуальными проблемами украинский литературы ХI-ХХI веков. Акцентируется внимание на литературоведческом дискурсе профессора Леонида Ушкалова, круг научных интересов которого охватывал развитие литера- турного процесса от барокко до постмодерна. НЕ исчерпав свой научный потенциал, профессор Л. Ушкалова внезапно ушел в мир иной. Литературоведы Украины и зарубежья в коллективной монографии предприняли попытку продолжить изучение литературоведческих вопросов, приближенных к научной концепции Леонида Ушкалова. Исследуются отдельные аспекты творчества Митрополита Илариона Киевского, Ильи Мороховского, Мелетия Смотрицкого, Григория Сковороды, Николая Костомарова, Панаса Мирного, Ивана Франко, Леся Курбаса, Николая Лазорського, Александра Довженко, Веры Вовк, Ирины Жиленко и др. В частности, внимание ученых акцентируется на проблемах автора, канона, поэтического кода и декодирования, идентичности Майдана и тому подобное. Монография адресована литературоведам, культурологам, религиоведам, педагогам, всем, кто интересуется развитием украинской литературы от древности до современности. The collective monograph covers a wide range of topical issues concerning the development of Ukrainian literature in the 11th–21st centuries. Special emphasis is placed on Professor Leonid Ushkalov’s literary studies whose research interests encompassed a great variety of subjects related to the literary process from the Baroque to Postmodernism. Professor Ushkalov passed away unexpectedly, having many new research plans and ideas. In this collective monograph Ukrainian and foreign literary scholars make an attempt to continue the study of topics close to Leonid Ushkalov’s research interests and academic concept. The authors of the monograph discuss some aspects of literary works by Metropolitan Ilarion of Kyiv, Illia Morokhovskyi, Meletii Smotrytskyi, Hryhorii Skovoroda, Mykola Kostomarov, Panas Myrnyi, Ivan Franko, Les Kurbas, Mykola Lazorskyi, Oleksandr Dovzhenko, Vira Vovk, Iryna Zhylenko, et al. In particular, the attention of the researchers is focused on the problems of the author, the canon, the poetic code and decoding, the Maidan identity, etc. The monograph is intended for literary scholars, culturologists, theologians, teachers and all readers who are interested in the development of Ukrainian literature from ancient times to the present.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    ПОСТМОДЕРНІСТСЬКИЙ ІНВАРІАНТ ЖАНРУ УТОПІЇ В РОМАНІ "РАДІО НІЧ" Ю. АНДРУХОВИЧА
    (Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Гельветика, 2021) Печерських, Л.
    У статті розглянуто проблему утопічного мислення у добу техно-трансформаційної цивілізації. З’ясовано, що визначальними рисами жанру утопії є зображення ідеального стану суспільства, масштабність, всеохопність, описовість, наявність вимислу, збереження романної форми, наявність двосвіття, особлива наративна і просторово-часова структура тексту, втеча від дійсності, компенсація недосконалості сучасного суспільства, застереження проти можливого негативного перебігу історії, передбачення образу майбутнього світу тощо. Обґрунтовано, що жанрова природа роману «Радіо Ніч» Ю. Андруховича є складною і містить риси утопії, параісторичного, пригодницького, шпигунського роману тощо. Визначено здатність жанру утопії до трансформації відповідно до епохи, коли він актуалізується, набуваючи характерних світоглядних особливостей. Наведено основні модифікації жанру в епоху постмодернізму, такі як дистопія, антиутопія, ентопія, контратопія, практопія. Простежено, що жанровою домінантою аналізованого роману є програмова амбівалентність: жанр утопії вступає у протиріччя з епохою тотального заперечення гранднаративу, водночас вираженою є потреба у віднайденні способу розв'язання ситуації із гібридною війною на території України. У статті зроблено спробу визначити основні маркери жанру утопії в аналізованому романі: неприйняття окремих аспектів дійсності, пов'язаних із захопленням частин України, продовженням війни на Сході, виражене у нереалістичних твердженнях, що стосуються припинення існування Росії. Висувається гіпотеза, що основним програмовим завданням Ю. Андруховича в романі є позбавлення статусу підкореного народу і зміна колективної та індивідуальної самоідентифікації. З’ясовується, що у романі відображено суспільний ідеал письменника, який полягає у визначенні інклюзивності людини на основі її самовизначення. Диференційовано різновид утопії у романі як практопію. В статье рассмотрена проблема утопического мышления в эпоху техно-трансформационной цивилизации. Выяснено, что отличительными чертами жанра утопии являются изображения идеального состояния общества, масштабность, всеохватность, описательность, наличие вымысла, сохранение романной формы, наличие двусвета, особая нарративная и пространственно-временная структура текста, бегство от действительности, компенсация несовершенства современного общества, предостережение против возможного негативного течения истории, предсказание образа будущего мира и т.д. Обосновано, что жанровая природа романа «Радио Ночь» Ю. Андруховича сложна и содержит черты утопии, параисторического, приключенческого, шпионского романа и т.д. Определена способность жанра утопии к трансформации в соответствии с эпохой, когда он актуализируется, приобретая характерные мировоззренческие особенности. Представлены основные модификации жанра в эпоху постмодернизма, такие как дистопия, антиутопия, энтопия, контратопия, практопия. Прослежено, что жанровой доминантой анализируемого романа является программная амбивалентность: жанр утопии вступает в противоречие с эпохой тотального отрицания гранднаратива, одновременно выражена потребность в отыскании способа разрешения ситуации с гибридной войной на территории Украины. В статье сделана попытка определить основные маркеры жанра утопии в рассматриваемом романе: неприятие отдельных аспектов действительности, связанных с захватом частей Украины, продолжением войны на Востоке, выраженное в нереалистических утверждениях, касающихся прекращения существования России. Выдвигается гипотеза, что основной программной задачей Ю. Андруховича в романе является лишение статуса покоренного народа и изменение коллективной и индивидуальной самоидентификации. Выясняется, что в романе отражен общественный идеал писателя, заключающийся в определении инклюзивности человека на основе его самоопределения. Дифференцирована разновидность утопии в романе как практопия. The article considers the problem of utopian thinking in the age of techno-transformational civilization. It was found that the defining features of the genre of utopia are the image of the ideal state of society, scale, comprehensiveness, descriptiveness, fiction, preservation of novel form, the presence of two worlds, special narrative and spatio-temporal structure of the text, escape from reality, compensation for imperfections of modern society, warning against the possible negative course of history, the prediction of the image of the future world, etc. It is substantiated that the genre nature of the novel "Radio Night" by Yu. Andrukhovych is complex and contains features of utopia, parahistorical, adventure, spy novel, etc. The ability of the genre of utopia to transform according to the epoch when it is actualized, acquiring characteristic worldview features is determined. The main modifications of the genre in the era of postmodernism include dystopia, anti-utopia, entopia, countertopia, practopia. It is observed that the genre dominant of the analyzed novel is programmatic ambivalence: the genre of utopia contradicts the era of total denial of the grand narrative, at the same time there is a need to find a way to solve the situation with hybrid war in Ukraine. The article attempts to identify the main markers of the utopia genre in the analyzed novel: rejection of certain aspects of reality related to the capture of parts of Ukraine, the continuation of the war in the East, expressed in unrealistic statements about the termination of Russia. It is hypothesized that the main program task of Yu. Andrukhovych in the novel is the deprivation of the status of the conquered people and the change of collective and individual self-identification. It turns out that the novel reflects the social ideal of the writer, which is to determine the inclusiveness of person on the basis of his or her self-determination. The type of utopia in the novel is differentiated as practopia.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    ПОСТМОДЕРНІСТСЬКІ СТРАТЕГІЇ ХУДОЖНЬОЇ РЕЦЕПЦІЇ ХАОСУ У РОМАНІ «КОХАНЦІ ЮСТИЦІЇ» Ю. АНДРУХОВИЧА
    (Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, 2021) Печерських, Л.
    Статтю присвячено феномену параісторичності, визначенню її загальних ознак та авторських жанростворюючих стратегій. Визначено глибинний смисл інтересу сучасної української прози до подій Першої та Другої світових воєн, що полягає в актуальному пошуку причини сучасних протиріч у перебігу та наслідках попередніх трагічних подій. Наведено аналіз постмодерних поглядів дослідників історії, узагальнено визначальні підходи сучасної історіографії. Узагальнено науковий матеріал із сучасного розуміння теорії хаосу. Акцентовано, що серед багатьох постмодерністських стратегій відтворення образу хаосу відіграють помітну роль цитатне мислення, гіпертрофована інтертекстуальність, багатостилевість, колаж, пастиш, різні види нонселекції, ризоматичність та ін. На основі вивчення діалогу з хаосом як найважливішої стратегії постмодернізму вперше висунуто гіпотезу про застосування подібної стратегії Ю. Андруховичем у відношенні рецепції трагічних сторінок історії. Автор доходить висновку, що серед стратегій взаємодії з хаосом у романі застосовані широке використання анахронізмів, розбіжності та неточності у версіях подій, оцінка вірогідності окремих фрагментів, емоційні коментарі, неточність дат, варіанти події з однаковим ступенем вірогідності, фіксація подій у альтернативній інтерпретації, іноді зі зміщенням до містичного дискурсу, часом зі значною часткою особистих вражень, прагнення зафіксувати особисту рецепцію історичних подій, нелінійність часу, відкидання поняття про істину в останній інстанції, увага до історичної деталі, прагнення до становлення історичної правди, надання голосу позбавленим його в офіційній історіографії. У статті пропонується розглядати роман Ю. Андруховича в контексті актуальної теми прожиття посттравматичного досвіду. Указується, що українське суспільство нині вперше проживає процес свідомої епістемічної, політичної та етичної деколонізації, що свідчить про процеси подолання посттоталітарної травми і визначення нової ідентичності. Статья посвящена феномену параисторичности, определению ее общих признаков и авторских жанрообразующих стратегий. Определен глубинный смысл интереса современной украинской прозы к событиям Первой и Второй мировых войн, что заключается в актуальном поиске причин современных противоречий в ходе и последствиях предыдущих трагических событий. Представлен анализ постмодерных взглядов исследователей истории, обобщены определяющие подходы современной историографии. Обобщен научный материал по современному пониманию теории хаоса. Акцентировано, что среди многих постмодернистских стратегий воспроизведение образа хаоса играют заметную роль. мышление, гипертрофированная интертекстуальность, многостилевость, коллаж, пастиш, разные виды нонселекции, ризоматичность и др. На основе изучения диалога с хаосом как важнейшей стратегии постмодернизма впервые выдвинута гипотеза о применении подобной стратегии Ю. Андруховичем в отношении рецепции трагических страниц истории. Автор приходит к выводу, что среди стратегий взаимодействия с хаосом в романе применены широкое использование анахронизмов, расхождения и неточности в версиях событий, оценка вероятности отдельных фрагментов, эмоциональные комментарии, неточность дат, варианты события с одинаковой степенью вероятности, фиксация событий в альтернативной интерпретации. смещением к мистическому дискурсу, подчас со значительной долей личных впечатлений, стремление зафиксировать личную рецепцию исторических событий, нелинейность времени, отвержение понятия об истине в последней инстанции, внимание к исторической детали, стремление к становлению исторической правды, придание голосу лишенным его в официальной истории. В статье предлагается рассматривать роман Ю. Андруховича в контексте актуальной темы жизни посттравматического опыта. Указывается, что украинское общество сейчас впервые проживает процесс сознательной эпистемической, политической и нравственной деколонизации, что свидетельствует о процессах преодоления посттоталитарной травмы и определения новой идентичности. The article is devoted to the phenomenon of parahistory, definition of its general features and author’s genre-creating strategies. The article defines the deep sense of modern Ukrainian prose interest in the events of the First and the Second World Wars, which is in the actual search for the cause of modern contradictions in the course and consequences of previous tragic events. The analysis of postmodern views of historical researchers is given, the main approaches of modern historiography are generalized. The article summarizes the scientific material on the modern understanding of chaos theory. It is emphasized that among many postmodern strategies of reproducing the image of chaos citation thinking, hypertrophied intertextuality, multi-style, collage, pastiche, various types of nonselection, rhizomatism, etc. play a significant role. Based on the study of dialogue with chaos as the most important strategy of postmodernism, for the first time a hypothesis was put forward about the application of such a strategy by Yu. Andrukhovych in relation to the reception of tragic pages of history. The author concludes that among the strategies of interaction with chaos in the novel are the following: extensive use of anachronisms, discrepancies and inaccuracies in versions of events, assessment of the probability of fragments, emotional comments, inaccuracy of dates, variants of events with the same degree of probability, fixation of events in alternative interpretation, sometimes with the shift to mystical discourse, with a significant share of personal impressions, the desire to record the personal reception of historical events, the nonlinearity of time, rejection of the concept of final truth, attention to historical detail, the desire to establish historical truth, giving voice to those deprived of it in official historiography.