Конфлікт на Близькому Сході: політико-культурний та безпековий виміри
Завантаження...
Дата
2022
Автори
Назва журналу
ISSN журналу
Назва тому
Видавець
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди
Анотація
У дисертації уперше запропоновано авторську робочу модель аналізу конфлікту на Близькому Сході на сучасному етапі, структурними компонентами якої виступають групи (альянси) з держав (головних учасників протистояння), «третіх» держав, недержавних організацій різного рівня, а динамічним компонентом – специфіка функціонування означених груп. На теперішній час дана модель представлена в наступному вигляді: «альянс опору» включає Іран, Сирію Ірак, Ємен і також недержавних суб'єктів, таких як ХАМАС і Хезболла. Цілі «альянсу опору» пов'язані з протистоянням геополітичного проекту американо-ізраїльського домінування на Близькому Сході, війні проти екстремістських ваххабітських угруповань, які, на думку Ірану, є інструментом американської та ізраїльської політики у близькосхідному регіоні та поширенням шиїтського впливу з подальшою реалізацією концепції «експорту ісламської революції». «Альянс опору» певною мірою підтримується Росією та Китаєм; «альянс контрреволюції»: до його складу входять країни, які бажають співпрацювати в різних формах стратегічного партнерства зі Сполученими Штатами та визнають американське лідерство в регіоні. «Альянс контрреволюції» включає в себе Саудівську Аравію, арабські держави, які уклали мир з Ізраїлем (Єгипет, Йорданія, Об'єднані Арабські Емірати), а також, низку країн, які входять до Ради співробітництва держав Перської Затоки. Активність альянсу направлено, в першу чергу, проти Ірану, особливо у напрямі обмеженнянейтралізації іранської ядерної програми, а також на поширення сунітського впливу. Дана група підтримується Ізраїлем та США; «альянс зміни»: виглядає більш стійким. Його формують Катар та Туреччина. Туреччина переслідує мету посилення власних позицій в регіоні та відповідно, обмеження впливу арабських країн, позаяк розглядає їх як колишні імперські території. Катар знаходиться у ситуативному альянсі з Туреччиною через напружені відносини з КСА та країнами Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ). Доведено, що конфлікт може набувати окремих рис «холодної війни», а іноді відбувається у формі «проксі-війни», що чітко проявилося у трьох важливих подіях останнього часу: війні в Сирії, конфлікту в Ємені та дипломатичній кризі в Катарі 2017 р. Аргументовано, що у короткостроковій та середньостроковій перспективах рівень напруженості конфлікту на Близькому Сході не буде знижено через наявність, зокрема, наступних факторів, які посилюють внутрішньорегіональні суперечності: політико-культурних особливостей країн-учасниць, ісламського фактору у формі ісламського фундаменталізму (з ознаками сектантського фанатизму), рівнем військового потенціалу стрижневих країн-учасниць конфлікту (Іран, Ізраїль, Саудівська Аравія) й Туреччини, а також активним втручанням зовнішніх геополітичних гравців (США, Росія, Китай). The scientific novelty and theoretical significance of scientific work is that first t he author's working model of conflict analysis in the Middle East at the present stage is proposed, the structural components of which are groups (alliances) from states (main participants in the confrontation), "third" states, non-governmental organizations of various levels At present, this model is presented as follows: the "alliance of resistance" includes Iran, Syria, Iraq, Yemen and also non-state actors such as Hamas and Hezbollah. The goals of the Resistance Alliance are to oppose the geopolitical project of US-Israeli domination in the Middle East, the war against extremist Wahhabi groups, which Iran considers to be an instrument of US and Israeli policy in the Middle East, and the spread of Shiite influence. export of the Islamic revolution ". The Resistance Alliance is to some extent supported by Russia and China; "Counter-Revolutionary Alliance": It includes countries that want to cooperate in various forms of strategic partnership with the United States and recognize American leadership in the region. The "Alliance of Counter-Revolution" includes Saudi Arabia, the Arab states that have made peace with Israel (Egypt, Jordan, the United Arab Emirates), as well as a number of countries that are members of the Gulf Cooperation Council. The alliance's activities are directed primarily against Iran, especially in the direction of limiting neutralizing Iran's nuclear program, as well as the spread of Sunni influence. This group is supported by Israel and the United States; "Alliance of change": looks more stable. It is formed by Qatar and Turkey. Turkey seeks to strengthen its position in the region and, accordingly, to limit the influence of Arab countries, as it considers them as former imperial territories. Qatar is in a situational alliance with Turkey due to strained relations with the KSA and the RSDLP countries. Іt has been shown that the conflict can take on certain features of the Cold War, and sometimes takes the form of a proxy war, which has been clearly reflected in three important recent events: the Syrian war, the Yemen conflict and the 2017 diplomatic crisis in Qatar. Іt is argued that in the short and medium term the level of conflict in the Middle East will not be reduced due to the presence of, inter alia, the following factors that exacerbate intra-regional contradictions: political and cultural characteristics of member states, Islamic factor in the form of Islamic fundamentalism , the level of state potential (mobilization potential) of the core member states of the conflict (Iran, Israel, Saudi Arabia) and Turkey, as well as the active intervention of foreign geopolitical players (USA, Russia, China).
Опис
Ключові слова
міжнародний конфлікт, регіональний конфлікт, регіональна безпека, політична культура, міжнародна безпека, державний потенціал, «Арабська весна», система міжнародних відносин, іслам, ісламський фундаменталізм, баланс сил, суніто-шиїтський конфлікт, «холодна війна», етнополітичний конфлікт, проксі-війна, вахабізм, international conflict, regional conflict, regional security, political culture, international security, state potential, Arab Spring, system of international relations, Islam, Islamic fundamentalism, balance of power, Sunni-Shiite conflict, Cold War, ethno-political conflict, proxy war, Wahhabism
Цитування
Ель Сафі Б. М. С. Конфлікт на Близькому Сході: політико-культурний та безпековий виміри : дис. ... д-ра філософії : 011 – освітні, проф. науки / Б. М. С. Ель Сафі ; Харків. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. – Харків : ХНПУ, 2022. – 275 с.