Перегляд за Автор "Разуменко, И. В."

Зараз показано 1 - 3 з 3
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Европейская цепь литературной преемственности – Ж. Санд, И. С. Тургенев, Э. Золя
    (Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди; Видавничий дім Дмитра Бураго, 2019) Разуменко, И. В.
    Взаимосвязи И. С. Тургенева с французской литературой, с Ж. Санд, П. Мериме, Г. Флобером, Г. де Мопассаном, Ж. и Э. Гонкурами, Э. Золя – один из важных аспектов изучения мировых литературных взаимодействий. Цель статьи состоит в том, чтобы сходство писателей в литературной преемственности рассмотреть как вытекающее из общих особенностей европейской социальной и культурной жизни второй половины XIX века. В статье анализируется тема литературной преемственности русских и французских писателей – Ж. Санд, И.С. Тургенев, Э. Золя. Отношение к творчеству Жорж Санд в России носило особый характер, И. С. Тургенев заявлял о признании ее таланта и преклонении перед ним. Интерес вызывают и взаимоотношения Тургенева с Э. Золя, чьи романы на родине не привлекли внимания взыскательной французской публики. Тургенев был абсолютно прав, полагая, что от общения Жорж Санд и Э. Золя с русскими читателями будет взаимная польза. Европейские интересы были вполне понятны в общем плане мировоззрения той эпохи, задачи эпохи в той или иной форме были в центре внимания произведений Жорж Санд, И. С. Тургенева, Э. Золя. Неразрывная связь любовной темы с темой политической – характерная особенность западноевропейских романов XIX века. Разносторонние аспекты любви проходят через все творчество И. С. Тургенева, Ж. Санд, Э. Золя. Тематика неумолимо бегущего времени, стихийных сил природы, любви-страсти нашла свое полное воплощение в повестях и романах Жорж Санд, Тургенева, Золя. В сопоставлении с непостижимой красотой и равнодушием природы герои Тургенева и Жорж Санд осознают свою «эмоциональность». Органическое сплетение, слияние социальной и лирической тем составляют содержательную и структурную основу как тургеневских романов, так и повестей Жорж Санд. В работе мы пришли к выводу, что прочные и многогранные личные и творческие связи Тургенева и крупнейших писателей Франции Жорж Санд и Э. Золя вписали яркие страницы в историю традиционных русско-французских литературных отношений. Взаємозв'язок І. С. Тургенєва з французькою літературою, з Ж. Санд, П. Меріме, Г. Флобером, Г. де Мопассаном, Ж. і Е. Гонкурами, Е. Золя - один з важливих аспектів вивчення світових літературних взаємодій. Мета статті полягає в тому, щоб схожість письменників в літературній спадкоємності розглянути як випливає із загальних особливостей європейської соціальної та культурного життя другої половини XIX століття. У статті аналізується тема літературної наступності російських і французьких письменників - Ж. Санд, І. С. Тургенєв, Е. Золя. Ставлення до творчості Жорж Санд у Росії носило особливий характер, І. С. Тургенєв заявляв про визнання її таланту і схилянні перед ним. Інтерес викликають і взаємини Тургенєва з Е. Золя, чиї романи на батьківщині не притягнули уваги вимогливої ​​французької публіки. Тургенєв був абсолютно прав, вважаючи, що від спілкування Жорж Санд і Е. Золя з російськими читачами буде взаємна користь. Європейські інтереси були цілком зрозумілі в загальному плані світогляду тієї епохи, завдання епохи в тій чи іншій формі були в центрі уваги творів Жорж Санд, І. С. Тургенєва, Е. Золя. Нерозривний зв'язок любовної теми з темою політичної - характерна особливість західноєвропейських романів XIX століття. Різнобічні аспекти любові проходять через усю творчість І. С. Тургенєва, Ж. Санд, Е. Золя. Тематика невблаганного часу, стихійних сил природи, любові-пристрасті знайшла своє повне втілення в повістях і романах Жорж Санд, Тургенєва, Золя. У зіставленні з незбагненною красою і байдужістю природи герої Тургенєва і Жорж Санд усвідомлюють свою «емоційність». Органічне сплетіння, злиття соціальної і ліричної тим становлять змістовну і структурну основу як тургеневских романів, так і повістей Жорж Санд. У роботі ми прийшли до висновку, що міцні і багатогранні особисті і творчі зв'язки Тургенєва і найбільших письменників Франції Жорж Санд і Е. Золя вписали яскраві сторінки в історію традиційних російсько-французьких літературних взаємин. The relationship of I.S.Turgenev with French literature, J. Sand, P. Merimet, Flaubert, G. de Maupassant, J. and E. Goncourt, E. Zola is one of the important aspects of the study of world literary interactions. The purpose of the article is to consider the similarity of writers in literary continuity as follows from the general characteristics of European social and cultural life in the second half of the 19th century. The article analyzes the theme of the literary continuity of Russian and French writers - J. Sand, I. S. Turgenev, E. Zola. The attitude to the work of Georges Sand in Russia was of a special nature, I. S. Turgenev declared the recognition of her talent and admiration for him. Interest is also aroused by the relationship between Turgenev and E. Zola, whose novels in his homeland did not attract the attention of the demanding French public. Turgenev was absolutely right in thinking that there would be mutual benefit from the communication of Georges Sand and E. Zola with Russian readers. European interests were quite understandable in general terms of the world outlook of that era, the task of the era in one form or another was the focus of the works of Georges Sand, I.S.Turgenev, E. Zola. The inextricable connection between the love theme and the political theme is a characteristic feature of Western European novels of the 19th century. Versatile aspects of love run through all the works of I.S.Turgenev, J. Sand, E. Zola. The theme is inexorably running time, the elemental forces of nature, love-passion found its full embodiment in the stories and novels of Georges Sand, Turgenev, Zola. In comparison with the incomprehensible beauty and indifference of nature, the heroes of Turgenev and Georges Sand are aware of their "emotionality". Organic interweaving, the fusion of social and lyrical themes constitute the content and structural basis of both Turgenev's novels and the stories of George Sand. In this work, we came to the conclusion that the strong and multifaceted personal and creative ties between Turgenev and the largest French writers Georges Sand and E. Zola have written bright pages in the history of traditional Russian-French literary relations.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    «Приключения Эме Лебёфа» Михаила Кузмина как la novela picaresca и «галантный» роман
    (Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди; Видавничий дім Дмитра Бураго, 2019) Гармаш, Л. В.; Разуменко, И. В.; Силаев, А. С.
    В статье рассматривается образ героя-авантюриста в ранней прозе Михаила Кузмина. Анализируется генезис и специфические черты, присущие героям повести «Приключения Эме Лебефа». Установлено, что появление такого героя было продиктовано одной из ведущих тенденций литературы Серебряного века – стилизаторством, которой были проникнуты все виды искусств. Особым вниманием у представителей русской культуры начала XX века пользовался «галантный век» во Франции, прежде всего, доминировавший в это время стиль рококо, отличавшимся особым изяществом формы, пристальным вниманием к деталям и чувственной стороне человеческой жизни. Доказано, что Кузмин использует практически все привычные сюжетные схемы плутовского романа, но сохраняет чаще всего только их каркас, при этом опуская все подробности. Обратившись к форме плутовского романа, писатель довольно серьезно трансформирует ее содержание, в чем и состоит, по мнению авторов статьи, сама суть стилизации. Большинство традиционных мотивов выполняет в «Приключениях Эме Лебефа» вспомогательную функцию. Главное для автора – создать динамично развивающийся увлекательный сюжет, наполненный множеством перипетий, с одной стороны, и поместить в тексте намеки на современную автору повести реальность – с другой. Повесть Кузмина становится в определенном смысле его поэтическим манифестом и обозначает позицию писателя в обширной дискуссии, развернувшейся в начале XX века (например, хрестоматийно известное стихотворение А. Кручёных «Дыр, бул, щыл» или работы В. Хлебникова) по поводу ближайших перспектив русского языка. Вступив в литературу как стилизатор-иностранец, Кузмин возродил старый спор между последователями адмирала Шишкова и писателя Н .М. Карамзина, явно разделяя убеждения последних. Авторы статьи пришли к заключению, что создавая «Приключения Эме Лебёфа», М. Кузмин преследовал цель не только развлечь публику или продемонстрировать виртуозное владение техникой стилизации. Он ставил более серьезные задачи, проводя параллель между Западной Европой XVIII века накануне Великой французской революции и Россией начала XX века, только что вышедшей из купели первой революции и стоявшей на пороге Февральской и Октябрьской революций 1917 года. У статті розглядається образ героя-авантюриста в ранній прозі Михайла Кузміна. Аналізується генезис і специфічні риси, властиві героям повісті «Пригоди Еме Лебеф». Встановлено, що поява такого героя була продиктована однією з провідних тенденцій літератури Срібного століття - стилізаторством, яке було властиве усім видам мистецтв. Особливою увагою у представників російської культури початку XX століття користувався «галантний вік» у Франції, перш за все, що домінував в цей час стиль рококо, що вирізнялося особливою витонченістю форми, пильною увагою до деталей і чуттєвої стороні людського життя. Доведено, що Кузмін використовує практично всі звичні сюжетні схеми шахрайського роману, але зберігає найчастіше тільки їх каркас, при цьому опускаючи всі подробиці. Звернувшись до форми шахрайського роману, письменник досить серйозно трансформує її зміст, в чому і полягає, на думку авторів статті, сама суть стилізації. Більшість традиційних мотивів виконує в «Пригодах Еме Лебеф» допоміжну функцію. Головним для автора є створення динамічного захоплюючого сюжету, наповненого безліччю перипетій, з одного боку, і помістити в тексті натяки на сучасну автору повісті реальність – з іншого. Повість Кузміна стає в певному сенсі його поетичним маніфестом і позначає позицію письменника в загальній дискусії, яка розгорнулася на початку XX століття (наприклад, хрестоматійно відомий вірш А. Кручених «Дір, бул, щил» або роботи В. Хлєбнікова) з приводу найближчих перспектив розвитку російської мови. Вступивши в літературу як стилізатор-іноземець, Кузмін відродив стару суперечку між послідовниками адмірала Шишкова і письменника Н.М. Карамзіна, безумовно, розділяючи переконання останніх. Автори статті дійшли висновку, що створюючи «Пригоди Еме Лебефа», М. Кузмін мав на меті не тільки розважити публіку або продемонструвати віртуозне володіння технікою стилізації. Він ставив більш серйозні завдання, проводячи паралель між Західною Європою XVIII століття напередодні Великої французької революції і Росією початку XX століття, яка щойно вийшла з купелі першої революції 1905 року і стояла на порозі Лютневої і Жовтневої революцій 1917 року. The article considers the image of the hero-adventurer in the early prose of Mikhail Kuzmin. The genesis and specific traits inherent in the heroes of the novel The Adventures of Emé Leboeuf are analyzed. It was established that the appearance of such a hero was dictated by one of the leading trends in the literature of the Silver Age – stylization, which was characteristic of all all kinds of arts. Representatives of Russian culture at the beginning of the 20th century received special attention in the “gallant age” in France, first of all, the Rococo style that dominated at that time, which was distinguished by its special grace of form, close attention to details and the sensual side of human life. The article is proved that Kuzmin uses almost all the usual plot schemes of a Novela Picaresca, but most often only their frame is retained, while omitting all the details. Turning to the form of a Novela Picaresca, the writer quite seriously transforms its content, which, in the opinion of the authors of the article, consists in the very essence of stylization. Most of the traditional motifs perform an auxiliary function in The Adventures of Emé Leboeuf. The main thing for the author is to create a dynamically developing fascinating plot, filled with many ups and downs, on the one hand, and place in the text hints on the contemporary history, on the other. Kuzmin’s novel becomes in a certain sense his poetic manifesto and denotes the writer’s position in the extensive discussion that unfolded at the beginning of the 20th century (for example, the textbook poem A. Kruchenykh Dyr, Bul, Shchyl or the work of V. Khlebnikov) regarding the immediate prospects of the Russian language. Having entered the literature as a foreign stylist, Kuzmin revived the old dispute between the followers of admiral Shishkov and the writer N. M. Karamzin, clearly sharing the convictions of the latter. The authors of the article came to the conclusion that creating The Adventures of Emé Leboeuf, M. Kuzmin was aimed not only at entertaining the public or demonstrating masterly mastery of the stylization technique. He posed more serious tasks, drawing a parallel between Western Europe of the 18th century on the eve of the French Revolution and Russia of the beginning of the 20th century, which had just emerged from the font of the first revolution of 1905 and stood on the threshold of the February and October revolutions of 1917.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Такая судьба Леонида Генриховича Фризмана
    (ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2018) Разуменко, И. В.; Тищенко, Т. И.
    Леонид Генрихович Фризман – доктор филологических наук, профессор, специалист по истории русской литературы и общественной мысли XIX–XX веков, по вопросам романтизма, поэтики литературных жанров, пушкиновед, публицист. Целью статьи является характеристика становления и развития Л.Г. Фризмана как ученого, исследователя, литературоведа, публициста, педагога. Кандидатская диссертация Л.Г. Фризмана «Общественные и литературные позиции Е.А. Баратынского» и докторская диссертация «Русская элегия в эпоху романтизма» явились результатом главного дела его жизни – литературоведения. Научные интересы Л.Г. Фризмана чрезвычайно широки, его научная школа насчитывает более 52-х защищенных кандидатов филологических наук, среди них работы о писателях – от Г.Р. Державина до В.В. Высоцкого, от древнерусских повестей Соломонова цикла до историко-фантастического романа 1990-х годов. Характерные черты научной деятельности Л.Г. Фризмана прослеживаются в четырех защищенных докторских диссертациях, где он был научным консультантом, тематика докторских диссертаций: А. Ахматова, Н.В. Кукольник, Д.С. Мережковский, Б. Хмельницкий. Л.Г. Фризман выпустил 45 книг, 550 статей. Главными из них он считал монографии «Жизнь лирического жанра» (1973), «Декабристы и русская литература» (1988), «Семинарий по Пушкину» (1995). О четырех литераторах ему первым довелось издать книги – о Галиче, Чичибабине, Максимовиче и Рейсере. Также он выпустил в 1978 году первую антологию декабристской критики, а в 1984 году впервые собрал стихи русских поэтов об Отечественной войне 1812 года. Последняя прижизненная книга Л.Г. Фризмана «Такая судьба». Еврейская тема в русской литературе» (2015). Эта книга – первая попытка представить эволюцию еврейской темы в русской литературе на протяжении более чем полутора столетий. Уже после смерти Л.Г. Фризмана вышла его последняя книга «Неоконченное значит недосказанное» о Науме Коржавине. В работе мы пришли к выводу, что жизненный путь, становление и развитие научного творчества Л.Г. Фризмана, его академические работы, научная школа – кладезь отечественной науки, которым мы может гордиться. Леонід Генріхович Фрізман – доктор філологічних наук, професор, фахівець з історії російської літератури і громадської думки XIX–XX століть, з питань романтизму, поетики літературних жанрів, пушкінознавець, публіцист. Метою статті є характеристика становлення і розвитку Л. Г. Фрізмана як вченого, дослідника, літературознавця, публіциста, педагога. Кандидатська дисертація Л.Г. Фрізмана «Громадські та літературні позиції Є.А. Баратинського» і докторська дисертація «Російська елегія в епоху романтизму» виявилися результатом головної справи його життя – літературознавства. Наукові інтереси Л.Г. Фрізмана надзвичайно широкі, його наукова школа налічує понад 52-х захищених кандидатів філологічних наук, серед них роботи про письменників – від Г.Р. Державіна до В.В. Висоцького, від давньоруських повістей Соломонового циклу до історико-фантастичного роману 1990-х років. Характерні риси наукової діяльності Л.Г. Фрізмана простежуються в чотирьох захищених докторських дисертаціях, де він був науковим консультантом, тематика докторських дисертацій: А. Ахматова, Н.В. Кукольник, Д.С. Мережковський, Б. Хмельницький. Л.Г. Фрізман надрукував 45 книг, 550 статей. Головними з них він вважав монографії «Життя ліричного жанру» (1973), «Декабристи і російська література» (1988), «Семінарій про Пушкіна» (1995). Про чотирьох літераторів йому першим трапилося видати книги – про Галича, Чичибабіна, Максимовича та Рейсера. Також він надрукував в 1978 році першу антологію декабристської критики, а в 1984 році вперше зібрав вірші російських поетів про Вітчизняну війну 1812 року. Остання прижиттєва книга Л.Г. Фрізмана «Така доля». Єврейська тема в російській літературі» (2015). Ця книга – перша спроба представити еволюцію єврейської теми в російській літературі на протязі більш ніж півтора століття. Уже після смерті Л.Г. Фрізмана вийшла його остання книга «Незакінчене означає недомовлене» про Наума Коржавіна. У роботі ми дійшли висновку, що життєвий шлях, становлення і розвиток наукової творчості Л.Г. Фрізмана, його академічні роботи, наукова школа – джерело вітчизняної науки, яким ми може пишатися. Leonid Henrikhovych Frizman is a Doctor of Science in Philology, Full Professor, specialist in the history of the Russian literature and social thoughts of the XIX-XX centuries, specialist in the issues of romanticism, poetics of literary genres, scholar of Pushkin’s works, essayist. The purpose of the article is to characterize L. Frizman’s development as a scientist, researcher, literary critic, essayist, and teacher. L. Frizman’s candidate dissertation “Public and Literary Positions of Ye.A. Baratynsky” and his doctoral thesis “Russian Elegy in the Era of Romanticism” were the result of the main work in his life, it was iterary criticism. L. Frizman’s scientific interests are extremely broad; his scientific school has more than 52 PhDs in Philology, among them the theses about writers from the era of G.R. Derzhavin to V.V. Vysotsky, from the ancient Russian stories from the Solomon cycle to the historical science fiction novel in the 1990s. The characteristic features of L. Frizman’s scientific activities are seen in four defended doctoral theses, where he was a scientific consultant, the themes of doctoral theses are A. Akhmatova, N.V. Kukolnik, D.S. Merezhkovsky, B. Khmelnitsky. L. Frizman published 45 books, 550 articles. He considered the main ones the monographs “The Life of a Lyrical Genre” (1973), “Decembrists and the Russian Literature” (1988), and “Seminary about Pushkin” (1995). It was he who published the first books about four writers Galich, Chichibabin, Maksimovich and Reiser. He published also the first anthology about Decembrist criticism in 1978, and in 1984 he collected for the first time the poems by Russian poets about the Patriotic War in 1812. The last lifetime L. Frizman’s book is “Such a fate. Jewish Theme in the Russian Literature” (2015). This book is the first attempt to present the evolution of the Jewish theme in the Russian literature for more than one and a half centuries. Already after L. Frizman’s death his last book was published “Unfinished means Untold” about Naum Korzhavin. In the article we came to the conclusion that L. Frizman’s life path, development of scientific creativity, his academic works, his scientific school are the treasure of national science we can be proud of.