Перегляд за Автор "Гулак, А. Т."

Зараз показано 1 - 4 з 4
  • Зображення мініатюри
    Документ
    А. КОЧЕТКОВ. «БАЛЛАДА О ПРОКУРЕННОМ ВАГОНЕ» (ОПЫТ КОМПОЗИЦИОННО-СЕМАНТИЧЕСКОГО АНАЛИЗА)
    (ХНПУ имени Г. С. Сковороды, 2019) Гулак, А. Т.
    Основное внимание в статье уделено интерпретации семантики поэтического текста, содержательной стороны слова как главного конструктивного элемента поэтической речи. В композиционно-семантическом и композиционно-синтаксическом плане стихотворение членится на 3 части. Ядро первой (большей) части составляет драматический диалог двух влюбленных. Эмоциональное напряжение создается загадочностью лиц, ведущих разговор. Семантическая композиция стихотворения чрезвычайно сложна. В его семантическом рисунке перемежаются два речевых плана, подспудно развивающих жизненную драматическую линию героев. Диалог в этом стихотворении выступает своеобразным эмоциональным импульсом к повествованию о крушении поезда, в котором погибает один из героев. Вторая часть стихотворения являет собой повествовательный монолог, в котором представлена жизненная драма одного из героев. Рассказ о катастрофическом событии воспринимается как реализация трагических предчувствий героя, как сюжетное развитие намеченных в его речи мотивов. Переход к 3-му лицу отодвигает изображаемое, объективирует его, позволяет увидеть его как бы со стороны. В заключительной (3-ей) части словесный материал переводится в иную эмоционально-смысловую сферу: в структуру стихотворения включаются формы повелительного наклонения с модальными оттенками пожелания, даже заклинания. В завершающей стихотворение полустрофе от имени лирического героя делается горький вывод непрестанно учитывать хрупкость, непрочность человеческого бытия, его незащищенность от слепой случайности. Головну увагу у статті приділено інтерпретації семантики поетичного тексту, змістовної сторони слова як головного конструктивного елемента поетичного мовлення. У композиційно-семантичному і композиційно-синтаксичному планові вірш членується на 3 частини. Ядро першої (більшої) частини становить драматичний діалог двох закоханих. Емоційну напругу створює загадковість осіб, що ведуть розмову. Семантична композиція вірша надзвичайно складна. У його семантичному малюнку перемежаються два мовних плани, що підспудно розвивають драматичну життєву лінію героїв. Діалог у цьому вірші виступає своєрідним емоційним імпульсом до оповіді про аварію поїзда, у якій гине один з героїв. Друга частина віршу являє собою оповідальний монолог, у якому змальовано життєву драму одного з героїв. Розповідь про катастрофічну подію сприймається як реалізація трагічних передчуттів героя, як сюжетний розвиток намічених у його мові мотивів. Перехід до 3-ої особи відсуває зображуване, дає змогу побачити його ніби збоку. У заключній (3-й) частині словесний матеріал переводиться до іншої емоційно-смислової сфери: у структуру вірша включаються форми наказового способу з модальними відтінками побажання, навіть заклинання. У напівстрофі, що завершує вірш, від імені ліричного героя робиться гіркий висновок невпинно враховувати тендітність, нетривкість людського існування, його незахищеність від сліпої випадковості.The main attention in the article is paid to the interpretation of the semantics of the poetic text, the content of the word as the main constructive element of poetic speech. In terms of semantical and syntactical composition, the poem is divided into three parts. The core of the first (bigger) part is the dramatic dialogue between two lovers. Emotional tension is created by the mysteriousness of the persons conducting the conversation. The semantic composition of the poem is extremely complex. Its semantic layout consists of two speech plans, implicitly developing the dramatic life line of the characters. The dialogue in this poem is a kind of emotional impulse to the narration of the train crash in which one of the characters dies. The second part of the poem is a narrative monologue, which presents the life drama of one of the characters. The story about the catastrophic event is perceived as a realization of the character’s tragic feelings, as a plot development of the motives outlined in his speech. The transition to the 3rd person pushes the picture away, objectifies it, allows you to see it as if from outside. In the final (3rd) part the verbal material is transferred into a different emotional and semantic sphere: the structure of the poem includes imperative forms with modal shades of request, even spell. In the final half-strophe of the poem, a bitter conclusion is made in the name of the lyrical hero to continually take into account the fragility of human existence, its insecurity from blind chance.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    О РАЗНЫХ ИНТЕРПРЕТАЦИОННЫХ ПОДХОДАХ К ХУДОЖЕСТВЕННОМУ ТЕКСТУ
    (Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2019) Гулак, А. Т.
    В статье рассматриваются различные литературоведческие интерпретационные подходы к художественному тексту – историко-литературный и литературно-критический; устанавливается специфика и эффективность каждого из них. Историко-литературный подход ориентирован на представление произведения как замкнутого и одноразового мира смысла и в то же время как своего рода «фрагмента» литературно-исторического процесса. Целью этого подхода является, прежде всего, познание интеллектуальное. Но и экспрессивно-эмоциональному содержанию стиля художественного произведения также отводится очень важное место. При литературно-критическом подходе исследователь не столько реконструирует художественный смысл рассматриваемого произведения, сколько формирует его заново, как бы «внушает» его произведению. Литературно-художественное произведение, по сути, вырывается из диахронического процесса и рассматривается исключительно в синхроническом аспекте. Принципиальная разница между двумя названными подходами заключается в различии целей, которых хотят достичь через интерпретацию произведения. Именно цели, которые ставят перед собой исследователи, и определяют выбор той или иной интерпретационной стратегии. В последние десятилетия литературно-критический подход осложнился – и этот процесс отмечен многими современными деятелями культуры – за счет так называемой эссеистичности в построении критического текста, меняющей, по сути, всю привычную структуру литературно-критического выступления. На первый план выдвигается самопрезентация критика, его стремление «навязать» читателю собственную шкалу ценностей. Усиливается субъективная основа изложения. Заметно смягчается жесткое требование научной доказательности, аргументированности, повышается степень эмоциональности / экспрессивности. У статті розглядаються різні літературознавчі інтерпретаційні підходи до художнього тексту – історико-літературний і літературно-критичний; встановлюється специфіка і ефективність кожного з них. Історико-літературний підхід орієнтований на представлення твору як замкнутого і одноразового світу смисла і в той же час як своєрідного «фрагмента» літературно-історичного процесу. Метою цього підходу є передусім пізнання інтелектуальне. Але й експресивно-емоційному змістові стилю художнього твору також відводиться дуже важливе місце. При літературно-критичному підході дослідник не стільки реконструює художній зміст твору, скільки формує його заново, нібито «прищеплює» його творові. Літературно-художній твір, по суті, виривається з діахронічного процесу і розглядається виключно в синхронічному аспекті. Принципова різниця між двома названими підходами полягає у відмінності цілей, яких хочуть досягти через інтерпретацію твору. Саме цілі, які ставлять перед собою дослідники, і визначають вибір тієї чи тієї інтерпретаційної стратегії. В останні десятиліття літературно-критичний підхід ускладнився – і цей процес відзначений багатьма сучасними діячами культури – за рахунок так званої есеістичності в побудові критичного тексту, що змінює майже всю звичну структуру літературно-критичного виступу. На перший план висувається самопрезентація критика, його прагнення «нав’язати» читачеві власну шкалу цінностей. Посилюється суб’єктивна основа викладу. Помітно пом’якшується жорстка вимога наукової доказовості, аргументованості, підвищується міра емоційності / експресивності. The article deals with different interpretation approaches to the literary text – historical and literary, and critical and literary; the specificity and effectiveness of each of them is defined. The historical and literary approach is focused on representing the work as a closed and one-time world of meaning and at the same time as a kind of a “fragment” of the literary and historical process. The purpose of this approach is primarily intellectual knowledge. However, the expressive and emotional content of the style of the work of art is also very important. With the literary-critical approach, the researcher not only reconstructs the artistic meaning of the work under consideration, but rather forms it anew, as if “inspires” his work. Literary and artistic work, in fact, breaks out of the diachronic process and is considered exclusively in a synchronous aspect. The principal difference between the two approaches lies in the difference in the goals to be achieved through the interpretation of the work. It is the goals that the researchers set themselves that determine the choice of one or another interpretive strategy. In recent decades, the literary critical approach has become more complicated – and this process has been noted by many contemporary frtists – due to the socalled essayism in constructing a critical text, which essentially changes the entire familiar structure of literary criticism. The self-presentation of the critic, his desire to “impose” his own scale of values on the reader, comes to the foreground. The subjective basis of the narration is being strengthened. The strict requirement of scientific evidence, argumentation is noticeably softened, the degree of emotionality / expressiveness is increased.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    "Сміхове" слово в романі М. О. Булгакова "Майстер і Маргарита"
    (Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2021) Гулак, А. Т.; Нікіфорова, С. М.
    Основна увага авторів зосереджена на розкритті специфіки комічного в романі М. О. Булгакова «Майстер і Маргарита», на використанні “чужого” слова, а також композиційних прийомів, що спричиняють виникнення комічних ефектів. Діапазон емоційних оцінок, які автор дає своїм комічним персонажам, дуже широкий: від в’їдливої іронії щодо членів літературної асоціації до гумористичних образів звичайних радянських громадян. У статті наведено приклади того, як М. О. Булгаков з нещадною іронією викриває порожнечу й штучність офіційно-канцелярського мовного стандарту, словесних штампів, що приховують справжню, природну сутність явищ. The relevance of the topic of this work is due to the attention of modern philologists to the personal aspect of language learning, to the study of linguistic means that characterize human intentionality; to the dynamic structure of the literary text associated with its existence in the communication “author – reader”. The main attention of the authors is focused on revealing the specifics of the comicality in Bulgakov’s novel «The Master and Margarita», using “someone else’s” words, as well as compositional techniques of representation, leading to comic effects. The range of emotional assessments that the author gives to his comic characters is very wide: from the scathing irony of the literary association memebers to the humorous images of ordinary Soviet citizens. The purpose of this article is to consider what stylistic devices are used by Michail Bulgakov to achieve comic and ironic effects in the novel «The Master and Margarita», creating images of characters. The purpose involves solving the following main tasks: – to consider the main types of comic - humor and irony and their functioning in the novel «The Master and Margarita»; – to identify and consider the basic techniques of organizing a comic text; – to identify and analyze the linguistic means of achieving a comic effect in the text of the novel by Michail Bulgakov. The article provides examples of how Bulgakov with ruthless irony exposes the emptiness and artificiality of the official-clerical language standard, verbal stamps that hide the true, natural essence of phenomena. He seeks to reflect genuine reality, not distorted by the “crooked mirror” of official bureaucratic phrases. The merry magical power of Bulgakov’s laughter is aimed at ridiculing the senseless reality that was idealized by official Soviet literature. There were clear signs of what Bakhtin called the “carnival worldview” and the spirit of ancient menippeiа in «The Master and Margarita».
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Стилистическая структура образа Пьера Безухова в романе Л. Толстого "Война и мир"
    (ХНПУ имени Г. С. Сковороды, 2017-10-30) Гулак, А. Т.
    У статті розглядаються стилістичні прийоми побудови образу персонажу в романі Л. Толстого «Війна і мир». Установлюється, що складна побудова образу П’єра Безухова здійснювалась через застосування нових прийомів психологічного аналізу і нових мовностилістичних принципів втілення особистості. В статье рассматриваются стилистические приемы построения образа персонажа в романе Л. Толстого «Война и мир». Утверждается, что сложное построение образа Пьера Безухова осуществлялось через применение новых приемов психологического анализа и новых стилистико-речевых принципов воплощения личности. The article deals with the stylistic devices of constructing of the character’s image in Leo Tolstoy’s novel “War and Peace”. It is asserted that the constructing of the character’s image was accomplished by means of new methods of psychological analysis and new principles of verbal embodiment of an individual. The inner state of the character is depicted not only from the position of authorial omniscience, but also through the involvement of the subject's sphere of the character, through his internal monologues, presented mostly in the form of free indirect discourse. Besides, the feelings of the character are also represented metonymically - through expressive poses, gestures, movements. A significant role in the individualization of the main characters is played by symbolic images depicting the most important stages in the spiritual development of the heroes.