ДИФФЕРЕНЦИАЦИЯ ЭТАПОВ ОТЕЧЕСТВЕННОГО ИСТОЧНИКОВЕДЕНИЯ

Abstract

В статье отражена тема дифференциации этапов отечественного источниковедения. В пособии «Источниковедение истории Украины: вопросы теории, методики, истории» выделены семь этапов истории отечественного источниковедения: начальный, просветительский, романтический, позитивистский, неокантианский, советский, постсоветский. Предложенная в пособии периодизация источниковедения истории Украины имела, по мнению автора, «более прикладной (для учебного процесса), чем научный характер в связи с недостаточной разработкой этого вопроса в научной литературе». Если ранее главным критерием периодизации истории любой науки предлагалась смена парадигм, то сейчас – общепринятые в научных сообществах модели историописания. Достаточно тяжело иногда определить время доминирования и степень реализации определённой модели в отечественном источниковедении, её взаимодействия с другими. Наибольшее влияние на развитие источниковедения оказала доктрина позитивизма. К тому же позитивистские принципы научной работы (особенно в методике работы с историческими источниками) сохранились, например, в творчестве многих историков после того, как позитивизм перестал быть доминирующим образцом историописания. По-прежнему уверены, что хронологические рамки отдельных периодов могут колебаться для разных территорий, персоналий и научных школ. Становление отечественного источниковедения происходило в модерном социально-культурном пространстве, обозначенном университетами, научными обществами, издательствами, архивами, музеями, главным образом в среде городской, прежде всего университетской, интеллигенции. В этом совместном интеллектуальном пространстве были представлены разные версии и модели национального историописания, прежде всего российского, польского, украинского. У статті висвітлено тему диференціації етапів вітчизняного джерелознавства. У посібнику «Джерелознавство історії України: питання теорії, методики, історії» виділено сім етапів історії вітчизняного джерелознавства: початковий, просвітницький, романтичний, позитивістський, неокантіанскій, радянський, пострадянський. Запропонована в посібнику періодизація джерелознавства історії України мала, на думку автора, «більш прикладний (для навчального процесу), ніж науковий характер в зв'язку з недостатньою розробкою цього питання в науковій літературі». Якщо раніше головним критерієм періодизації історії будь-якої науки пропонувалася зміна парадигм, то зараз - загальноприйняті в наукових спільнотах моделі історіописання. Досить важко іноді визначити час домінування і ступінь реалізації певної моделі у вітчизняному джерелознавстві, її взаємодії з іншими. Найбільший вплив на розвиток джерелознавства справила доктрина позитивізму. До того ж позитивістські принципи наукової роботи (особливо в методиці роботи з історичними джерелами) збереглися, наприклад, у творчості багатьох істориків після того, як позитивізм перестав бути домінуючим зразком історіописання. Як і раніше впевнені, що хронологічні рамки окремих періодів можуть коливатися для різних територій, персоналій і наукових шкіл. Становлення вітчизняного джерелознавства відбувалося в модерному соціально-культурному просторі, позначеному університетами, науковими товариствами, видавництвами, архівами, музеями, головним чином в середовищі міської, перш за все університетської, інтелігенції. У цьому спільному інтелектуальному просторі були представлені різні версії і моделі національного історіописання, перш за все російського, польського, українського.