Проблематичність проща(е)ння: випадок Миколи Хвильового

Abstract

У статті зроблено спробу використати приписи філософської деконструкції пам'яті Жака Деррида як революційного оновлення структури та сенсу прощання/прощення з метою критики передсмертних листів Миколи Хвильового: письменник був прихильником Фрідріха Ніцше, якого вважають „деконструктором до деконструкції” (Автономова). Реляція цих текстів та невиданих листів їхньої адресатки Любові Уманцевої розкриває безліч способів прояву досвіду пере-життя як неможливого прощання — аналогії продовження життя після смерті батька не лише відповідно до німецьких überleben, fortleben, erleben, а й перемислення його думок, тобто як їх повторення, а й ускладнення. Звідси зосередження на порожнечах і розривах як „ранах істини”, аналіз парадоксів відсутності сцени прощення, з одного боку, і прощання, якого не було, з іншого, спогадів, що розхитують цінність. В статье предпринята попытка использовать предписания философской деконструкции памяти Жака Деррида как революционного обновления структуры и смысла прощания/прощения с целью критики предсмертных писем Миколы Хвылевого: писатель был сторонником Фридриха Ницше, которого считают „деконструктором до деконструкции” (Автономова). Реляция этих текстов и неизданных писем их адресатки Любови Уманцевой раскрывает множество способов проявления опыта пере-жизни как невозможного проща(е)ния — аналогии продолжения жизни после смерти отца не только в соответствии с немецкими überleben, fortleben, erleben, но и пере-мысливания его мыслей, то есть не только их повторения, но усложнения. Отсюда сосредоточение на пустотах и разрывах как „ранах истины”, анализ парадоксов отсутствия сцены прощЕния, с одной стороны, и прощАния, которого не было, с другой, расшатывающих ценность воспоминаний. The article attempts to use the philosophical deconstruction of Jacques Derrida’s memory as a revolutionary renewal of the structure and meaning of farewell/forgiveness to analyse the case of Mykola Khvylovyi’s. Khvylovy was a supporter of Friedrich Nietzsche, a “deconstructor before deconstruction” (Avtonomov). The relation of his works and the unpublished letters to Lubov Umantseva reveals many ways of the manifestation of life experience as an impossible farewell — an analogy of life after the father’s death not only according to German überleben, fortleben, erleben, but also rethinking of thoughts, not only their repetition but also complication. Focusing on the emptiness and ruptures as the “wounds of truth”, the author of this article analyses the paradoxes of the absence of a scene of forgiveness, as well as the lack of a farewell which, consequently, shattered the value of memories.