Національні версії абсурду: Йордан Радичков

Abstract

Автор статті зазначає, що абсурд функціонує в художній практиці й інтерпретується сучасними дослідниками як амбівалентна програма, мета якої не тільки демонструвати катастрофічну деструкцію світу й смислу, трагічну приреченість людини на існування в ситуації відчуття / переживання відсутності онтологічного наповнення, але й виступати продуктивною стратегією, скерованою на пошуки нових форм комунікації; бути трансформаційним механізмом переходу в нові сфери формування й трансляції смислу. Автор статьи отмечает, что абсурд функционирует в художественной практике и интерпретируется современными исследователями как амбивалентная программа, цель которой не только демонстрировать катастрофическую деструкцию мира и смысла, трагическую обреченность человека на существование в ситуации ощущения / переживания отсутствии онтологического наполнения, но и выступать продуктивной стратегией, направленной на поиски новых форм коммуникации; быть трансформационным механизмом перехода в новые сферы формирования и трансляции смысла. The author of the article notes that the absurd functions in artistic practice and is interpreted by modern researchers as an ambivalent program, which aims not only to demonstrate the catastrophic destruction of the world and meaning, the tragic doom of human existence in a situation of feeling / experiencing lack of ontological content. in search of new forms of communication; to be a transformational mechanism of transition to new spheresformation and translation of meaning.