Please use this identifier to cite or link to this item: https://dspace.hnpu.edu.ua/handle/123456789/4790
Title: Становлення та розвиток фахового навчання бандуристів на Слобожанщині
Other Titles: Становление и развитие профессиональное обучение бандуристов на Слобожанщине
Establishment and development of professional training of bandurists in Slobozhanschina
Authors: Роман, Н. М.
Keywords: бандура
підручник гри на бандурі
теорія музики
музично-педагогічна практика
фахове навчання бандуристів
учебник игры на бандуре
теория музыки
музыкально-педагогическая практика
профессиональное обучение бандуристов
bandura
bandura textbook
music theory
music-pedagogical practice
professional training of bandura players
Issue Date: Apr-2021
Publisher: Іnternational Science Group (isg-konf.com)
Citation: Роман Н. М. Становлення та розвиток фахового навчання бандуристів на Слобожанщині / Н. М. Роман // Modern education, training and upbringing: collective monograph / Abdullayev A., Rebar I., etc. ; Іnternational Science Group. – Boston : Primedia eLaunch, 2021. – Р. 152–156.
Abstract: Після тріумфального дебюту бандуристів на археологічному з’їзді в 1902 року в Харкові, були влаштовані повторні концерти в Полтаві. Вже в 1904 р. на засіданні Полтавської архівної комісії були розглянуті можливості організації фахового навчання бандуристів. Члени комісії вважали, що для навчання бандуристів потрібна була не консерваторія, а музична школа, в якій учні отримували би додаткову спеціальність і заробляли на життя музичною й ремісничою працею. Під впливом швидко зростаючої популярності мистецтва бандуристів, видатний український педагог-музикант М. Лисенко вирішив відкрити при музично-драматичній школі в Києві курси гри на бандурі. Справу викладання гри на бандурі при музично-драматичній школі в Києві розпочав найбільш здібний із сліпців-бандуристів І. Кучугура-Кучеренко. Однак, майже одразу стало очевидним, що педагогічних перспектив не було, оскільки фахове навчання бандуристів вимагало від учителя теоретично обґрунтованої системи занять. Відсутність кваліфікованих педагогічних кадрів, підручників, фахової методичної літератури для бандуристів гальмували навчальний процес. Тим не менш, кількість молодих людей, бажаючих вчитися грі на бандурі, продовжувала зростати. Їх метою було оволодіння навичками легкого супроводу під час співу нескладних народних пісень. Така методика проведення занять з фаху виключала ідею вдосконалення майстерності гри на бандурі. Актуальним стало питання створення підручника. Г. Хоткевич закінчив роботу з написання першої частини підручника гри на бандурі в 1907 р., яка була видана в 1909 р. у Львові. Особливу увагу педагог приділив елементарній теорії музики. Він намагався пристосувати народний інструмент до загально-музичних вимог, збагативши його здобутками світової музично-педагогічної практики і був упевнений, що згодом з’явиться нова генерація фахівців-бандуристів, які піднесуть народну музику до професійного рівня, збагатять виконавський репертуар, удосконалять конструкцію бандури, розвинуть її технічні можливості. Зростаюча потреба в навчальній літературі для фахової підготовки бандуристів викликала видання у Москві підручників «Самовчитель гри на бандурі» (1913 р.) В. Овчинникова і «Школа гри на бандурі» (1914 р.) В. Шевченка. Але Г. Хоткевич не схвалив їх, а навпаки гостро розкритикував в журналі «Украинская жизнь», чим образив авторів Відсутність якісної методичної літератури супроводжувалася нестачею фахівців-бандуристів, керівників і виконавців творчих колективів. В 1927 р. у Харківському музично-драматичному інституті розпочали фахову підготовку інструкторів гри на бандурі, а Г. Хоткевича запросили на посаду викладача. Із 1927 до 1934 рр. Г. Хоткевич навчав студентів грі на бандурі в Харківському музично-драматичному інституті. У 1957 – 1962 рр. викладачем класу бандури в Харківській консерваторії працював послідовник Г. Хоткевича та Л. Гайдамаки, лауреат республіканського конкурсу бандуристів – П. Іванов. Із 1982 р. фахове навчання бандуристів знову було поновлене в Харківському інституті мистецтв ім. І.П. Котляревського. Цей напрям професійної підготовки залишається актуальним і нині. После триумфального дебюта бандуристов на археологическом съезде в 1902 году в Харькове, были устроены повторные концерты в Полтаве. Уже в 1904 г. На заседании Полтавской архивной комиссии была рассмотрена возможность организации профессионального обучения бандуристов. Члены комиссии считали, что для обучения бандуристов нужна была не консерватория, а музыкальная школа, в которой ученики получали бы дополнительную специальность и зарабатывали на жизнь музыкальной и ремесленной работой. Под влиянием быстро растущей популярности искусства бандуристов, выдающийся украинский педагог-музыкант М. Лысенко решил открыть при музыкально-драматической школе в Киеве курсы игры на бандуре. Дело преподавания игры на бандуре при музыкально-драматической школе в Киеве начал самый способный из слепцов-бандуристов И. Кучугура-Кучеренко. Однако, почти сразу стало очевидным, что педагогических перспектив не было, поскольку профессиональное обучение бандуристов требовало от учителя теоретически обоснованной системы занятий. Отсутствие квалифицированных педагогических кадров, учебников, профессиональной методической литературы для бандуристов тормозили учебный процесс. Тем не менее, количество молодых людей, желающих учиться игре на бандуре, продолжало расти. Их целью было овладение навыками легкого сопровождения во время пения несложных народных песен. Такая методика проведения занятий по специальности исключала идею совершенствования мастерства игры на бандуре. Актуальным стал вопрос создания учебника. Г. Хоткевич закончил работу по написанию первой части учебника игры на бандуре в 1907 г., которая была издана в 1909 г. во Львове. Особое внимание педагог уделил элементарной теории музыки. Он пытался приспособить народный инструмент для общеобразовательных музыкальных требований, обогатив его достижениями мировой музыкально-педагогической практики, и был уверен, что со временем появится новое поколение специалистов-бандуристов, которые преподнесут народную музыку на профессиональный уровень, обогатят исполнительный репертуар, усовершенствуют конструкцию бандуры, разовьют его технические возможности. Растущая потребность в учебной литературе для профессиональной подготовки бандуристов вызвала издание в Москве учебников «Самоучитель игры на бандуре» (1913 г.) В. Овчинникова и «Школа игры на бандуре» (1914 г.) В. Шевченко. Но Г. Хоткевич не одобрил их, а наоборот раскритиковал в журнале «Русская жизнь», чем оскорбил авторов. Отсутствие качественной методической литературы сопровождалась нехваткой специалистов-бандуристов, руководителей и исполнителей творческих коллективов. В 1927 г. в Харьковском музыкально-драматическом институте начали профессиональную подготовку инструкторов игры на бандуре, а Г. Хоткевича пригласили на должность преподавателя. С 1927 до 1934 гг. Г. Хоткевич учил студентов игре на бандуре в Харьковском музыкально-драматическом институте. В 1957 - 1962 гг. преподавателем класса бандуры в Харьковской консерватории работал последователь Г. Хоткевича и Л. Гайдамаки, лауреат республиканского конкурса бандуристов - П. Иванов. С 1982 г. Профессиональное обучение бандуристов снова было возобновлено в Харьковском институте искусств им. И.П. Котляревского. Это направление профессиональной подготовки остается актуальным и сейчас. After the triumphant debut of the bandura players at the archeological congress in 1902 in Kharkiv, repeated concerts were held in Poltava. Already in 1904, at a meeting of the Poltava Archival Commission, the possibilities of organizing professional training of bandura players were considered. The members of the commission believed that the training of bandura players required not a conservatory, but a music school, in which students would receive an additional specialty and earn a living by music and handicrafts. Influenced by the rapidly growing popularity of the art of bandura, the prominent Ukrainian music teacher M. Lysenko decided to open a bandura course at the Music and Drama School in Kyiv. The most talented of the blind bandura players, started teaching the bandura at the music and drama school in Kyiv I. Kuchugura-Kucherenko. However, it became immediately clear that there were no pedagogical prospects, as the professional training of bandura players required a theoretically sound system of classes from the teacher. The lack of qualified pedagogical staff, textbooks, and professional methodological literature for bandura players hampered the educational process. However, the number of young people wanting to learn to play the bandura continued to grow. Their goal was to master the skills of easy accompaniment while singing simple folk songs. This method of conducting classes in the specialty excluded the idea of improving the skill of playing the bandura. The issue of creating a textbook became relevant. G. Khotkevych finished work on writing the first part of the bandura textbook in 1907 , which was published in 1909 in Lviv. The teacher paid special attention to the elementary theory of music. He tried to adapt the folk instrument to the general musical requirements, enriching it with the achievements of world music and pedagogical practice and would be sure that later a new generation of bandura specialists will appear, who will raise folk music to a professional level, enrich the performance repertoire, improve bandura design. , will develop its technical capabilities. The growing need for educational literature for the professional training of bandura players was caused by the publication in Moscow of textbooks "Self-teacher of bandura" (1913 ) by V. Ovchinnikov and "School of bandura" (1914 ) by V. Shevchenko. But G. Khotkevych did not approve of them, but on the contrary sharply criticized in the magazine "Ukrainian Life", which offended the authors. The lack of quality methodological literature was accompanied by a lack of bandura specialists, leaders and performers of creative groups. In 1927 , the Kharkiv Music and Drama Institute began professional training of bandura instructors, and G. Khotkevych was invited to become a teacher. From 1927 to 1934 g. G. Khotkevych teach students to play the bandura at the Kharkiv Institute of Music and Drama. From 1957 to 1962 , a follower of G. Khotkevych and L. Haidamaki, a laureate of the republican bandura competition, P. Ivanov, worked as a bandura teacher at the Kharkiv Conservatory . Since 1982 , the professional training of bandura players was again renewed at the Kharkiv Institute of Arts. І.P. Kotlyarevsky. This area of professional training remains relevant today.
URI: http://dspace.hnpu.edu.ua/handle/123456789/4790
ISBN: 978-1-63732-137-9
Appears in Collections:Кафедра теорії, технологій і методик дошкільної освіти



Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.