НОВИЙ УЧИТЕЛЬ ДЛЯ ОБ’ЄДНАНОЇ ЄВРОПИ І СТАРІ УПЕРЕДЖЕННЯ ЩОДО ВЧИТЕЛЬСЬКОЇ ПРОФЕСІЇ

Abstract

Вимога підготовки нового вчителя, здатного діяти у наявних соціокультурних контекстах і водночас виходити за їх межі, конструювати нову педагогічну і соціальну реальність, а найголовніше – виховувати підростаюче покоління так, щоб воно не тільки адаптувалось до нових умов своєї актуальної і потенціальної самореалізації, а й виступало активним суб’єктом модернізаційних перетворень, безумовно, відповідає духу часу і запитам об’єднаної Європи. Але, окрім раціональної складової, в цій вимозі сконцентровані також й утопічні смисли, енергія яких у парадоксальний спосіб надає натхнення і водночас на практиці гальмує темпи освітніх реформ, ключовою фігурою яких є вчитель. Дещо забігаючи наперед, треба зазначити, що така парадоксальність є стратегічно виправданою, бо дозволяє призупинятись з метою критичного осмислення і корекції результатів попередньої педагогічної творчості. Требование подготовки нового учителя, способного действовать в имеющихся социокультурных контекстах и ​​одновременно выходить за их пределы, конструировать новую педагогическую и социальную реальность, а главное - воспитывать подрастающее поколение так, чтобы оно не только адаптировалось к новым условиям своей актуальной и потенциальной самореализации, но и выступало активным субъектом модернизационных преобразований, безусловно, соответствует духу времени и запросам объединенной Европы. Но, кроме рациональной составляющей, в этом требовании сконцентрированы также и утопические смыслы, энергия которых парадоксальным образом придает вдохновения и одновременно на практике тормозит темпы образовательных реформ, ключевой фигурой которых является учитель. Несколько забегая вперед, надо отметить, что такая парадоксальность является стратегически оправданной, так как позволяет приостанавливаться с целью критического осмысления и коррекции результатов предыдущей педагогического творчества.