https://dspace.hnpu.edu.ua/handle/123456789/9 Mon, 14 Mar 2022 10:47:48 GMT 2022-03-14T10:47:48Z https://dspace.hnpu.edu.ua/handle/123456789/6968 Title: Методичні рекомендації до проведення експерименту «Школа професійного зростання» (День у школі) для здобувачів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти зі спеціальності 013 – Початкова освіта Authors: Гавриш, І. В.; Довженко, Т. О.; Небитова, І. А.; Партола, В. В.; Старікова, Л. П.; Ушмарова, В. В.; Філатова, Л. С.; Шишенко, В. О. Abstract: Методичні рекомендації складено на основі 4-річного експериментального проєкту «Школа професійного зростання» (День у школі), до якого було залучено професорсько-викладацький склад кафедр факультету початкового навчання. Підготовлені матеріали призначено для супроводу перебування (педагогічної практики) здобувачів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти один день на тиждень у закладах загальної середньої освіти й охоплюють дисципліни педагогічного та природничо-математичного циклів. У методичних рекомендаціях наведено програми практикумів та розкрито особливості поєднання практичної підготовки здобувачів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти у закладах загальної середньої освіти з паралельним вивченням дисциплін у закладах вищої освіти. Призначено для викладачів закладів вищої освіти та здобувачів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти. Методические рекомендации составлены на основе 4-летнего экспериментального проекта «Школа профессионального роста» (День в школе), к которому был привлечен профессорско-преподавательский состав кафедр факультета начального обучения. Подготовленные материалы предназначены для сопровождения пребывания (педагогической практики) соискателей первого (бакалаврского) уровня высшего образования один день в неделю в заведениях общего среднего образования и охватывают дисциплины педагогического и естественно математического циклов. В методических рекомендациях приведены программы практикумов и раскрыты особенности сочетания практической подготовки соискателей первого (бакалаврского) уровня высшего образования в заведениях общего среднего образования параллельным изучением дисциплин в высших учебных заведениях. Предназначено для преподавателей заведений высшего образования и соискателей первого (бакалаврского) уровня высшего образования. Methodical recommendations are made on the basis of 4-year-old of the experimental project "School of Professional Growth" (Day at School), in which the teaching staff of the departments of the faculty was involved primary education. Prepared materials are intended for support stay (pedagogical practice) of the first (bachelor's) applicants level of higher education one day a week in general secondary education institutions and cover disciplines of pedagogical and natural-mathematical cycles.The methodical recommendations present the programs of workshops and are revealed features of the combination of practical training of the first applicants (bachelor's) level of higher education in general secondary education institutions with parallel study of disciplines in higher education institutions. Designed for teachers of higher education institutions and applicants for the first (bachelor's) level higher education. Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT https://dspace.hnpu.edu.ua/handle/123456789/6968 2020-01-01T00:00:00Z https://dspace.hnpu.edu.ua/handle/123456789/6930 Title: Організація творчої діяльності молодшого школяра як фактор розвитку особистості дитини Authors: Лавренко, С. О. Abstract: Проблема розвитку творчої особистості в сучасному світі стає особливо актуальною, оскільки здатність висувати оригінальні ідеї, формування вміння використати знання в нестандартних ситуаціях, соціальна активність та ініціативність, вміння висловити cвої почуття є обов’язковими рисами успішної людини. Фундамент цього закладається саме в молодшому шкільному віці. У різноманітті визначень поняття творчості є спільна риса – створення нового. У процесі розгляду творчої діяльності як форми діяльності людини, що спрямована на cтворення якісно нових суспільних цінностей, виділено складники творчої діяльності (гнучкість розуму, систематичність та послідовність мислення, діалектичність, готовність до ризику і відповідальності за прийняте рішення), її передумови (гнучкість мислення, критичність, здатність аналізувати та систематизувати знання) та етапи (накопичення знань і навичок, необхідних для чіткого викладу і формування завдання, виникнення проблем; зоcередження зуcиль для пошуку додаткової інформації, підготовка до розв’язання завдання; відхід від проблеми, переключення на інші заняття; осяяння, або інсайт; перевірка і доопрацювання задуму, його втілення). Здібностями називають індивідуально-пcихологічні оcобливості конкретної людини, завдяки яким уcпішно виконується та чи інша продуктивна діяльність. Здібноcті традиційно поділяють на загальні (виявляються в багатьох видах діяльноcті на тому чи іншому рівні) та cпеціальні (допомагають досягти виcоких результатів у певній cпеціальній галузі діяльноcті). Різниця між cпеціальними та загальними здібноcтями порівняна. Здібності, від яких залежить готовніcть особиcтості до творчої діяльноcті, називають творчими. Їхніми компонентами є творче миcлення (особливостями якого є швидкість, гнучкість, оригінальність, здатніcть бачити проблему там, де її не бачать інші, здатніcть згортати розумові операції, замінюючи кілька понять одним, здатність вибирати одну з альтернатив розв’язання проблеми до її перевірки, здатність включати знову сприйняті відомоcті у вже наявні cистеми знань, здатніcть бачити речі такими, якими вони є, легкість генерування ідей, закінченість), творча уява (процес cтворення нових, оригінальних образів та ідей) та заcтосування методів організації творчої діяльності. Універсальними творчими здібностями є реалізм уяви, уміння бачити ціле раніше чаcтин, ситуативно-перетворюючий характер творчих рішень, експериментування. Проблема развития творческой личности в современном мире становится особенно актуальной, поскольку способность выдвигать оригинальные идеи, формирование умения использовать знания в нестандартных ситуациях, социальная активность и инициативность, умение выразить свои чувства являются обязательными чертами успешного человека. Фундамент этого закладывается именно в младшем школьном возрасте. В обилии определений понятия творчества есть общая черта – создание нового. В процессе рассмотрения творческой деятельности как формы деятельности человека, направленной на создание качественно новых общественных ценностей, выделены составляющие творческой деятельности (гибкость ума, систематичность и последовательность мышления, диалектичность, готовность к риску и ответственности за принятое решение), ее предпосылки (гибкость мышления, критичность, способность анализировать и систематизировать знания) и этапы (накопление знаний и навыков, необходимых для четкого изложения и формирования задачи, возникновение проблем; сосредоточение усилий для поиска дополнительной информации, подготовка к решению задачи; уход от проблемы, переключение на другие занятия; озарение, или инсайт; проверка и доработка замысла, его воплощение). Способностями называют индивидуально-психологические особенности конкретного человека, благодаря которым успешно выполняется та или иная производительная деятельность. Способности традиционно делят на общие (оказываются во многих видах деятельности на том или ином уровне) и специальные (помогают достичь высоких результатов в определенной специальной области деятельности). Разница между специальными и общими способностями сравнима. Способности, от которых зависит готовность личности к творческой деятельности, называют творческими. Их компонентами являются творческое мышление (особенностью которого является скорость, гибкость, оригинальность, способность видеть проблему там, где ее не видят другие, способность сворачивать умствующие операции, заменяя несколько понятий одним, способность выбирать одну из альтернатив решения проблемы до ее проверки, способность включать вновь воспринятые сведения в уже имеющиеся системы знаний, способность видеть вещи такими, какие они есть, легкость генерирования идей, законченность), творческое воображение (процесс создания новых, оригинальных образов и идей) и применение методов организации творческой деятельности. Универсальными творческими способностями являются реализм воображения, умение видеть целое раньше части, ситуативно-превращающий характер творческих решений, экспериментирование. The problem of creative personality development in the modern world becomes especially relevant because the ability to put forward original ideas, the ability to use knowledge in unusual situations, social activity and initiative, the ability to express one’s feelings are essential features of a successful person. The foundation of this is laid at the primary school age. In the variety of definitions of the concept of creativity, there is a common feature – the creation of a new one. Considering creative activity as a form of human activity aimed at creating qualitatively new social values, the components of creative activity (flexibility of mind, systematic and consistent thinking, dialectic, willingness to take risks and responsibility for the decision made), its prerequisites (flexibility of thinking, criticality, ability to analyze and systematize knowledge) and stages (аccumulation of knowledge and skills are necessary for a clear presentation and formation of the task, the emergence of problems; concentration of efforts to find additional information, preparation for solving the problem; leaving from the problem, switching to other activities; enlightenment, or insight; checking and finalizing the idea, its implementation). Individual psychological characteristics of a particular person are called abilities, due to which one or particular productive activity is successfully performed. Abilities are traditionally divided into general (they manifest themselves in many types of activities at one level or another) and special (they help to achieve high results in a certain special field of activity). The difference between special and general abilities is relative. Abilities on which a person’s readiness for creative activity depends are called creative. Their components are creative thinking (features of which are speed, flexibility, originality, the ability to see the problem where others do not see it, the ability to convert mental operations replacing a few concepts with one, the ability to choose one of the alternatives to solve a problem before it is tested, the ability to include newly perceived information in existing knowledge systems, the ability to see things as they are, the ease of generating ideas, completeness), creative imagination (the process of creating new, original images and ideas) and the use of organization methods of creative activities. Universal creative abilities are the realism of the imagination, the ability to see the whole before the parts, the situational-transforming nature of creative decisions, experimentation. Fri, 01 Jan 2021 00:00:00 GMT https://dspace.hnpu.edu.ua/handle/123456789/6930 2021-01-01T00:00:00Z https://dspace.hnpu.edu.ua/handle/123456789/6929 Title: РЕАЛІЗАЦІЯ ГЕНДЕРНОГО ПІДХОДУ У СВІТОВІЙ ТА ВІТЧИЗНЯНІЙ ОСВІТНІЙ ПРАКТИЦІ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ Authors: Лавренко, С. О.; Федорова, А. В. Abstract: У статті розкрито питання становлення гендерного підходу у світовій та вітчизняній освітній практиці. Розглянуто питання жіночої освіти як фактора розвитку суспільства, проаналізовано погляди видатних педагогів минулого на жіночу освіту. У сучасних умовах відсутності кордонів між жіночими і чоловічими соціальними ролями виховання статево-рольової поведінки серйозно ускладнюється. Встановлено, що еволюція гендерного підходу почалася з появою праобразу перших соціальних інститутів, в яких здійснювалося виховання і навчання дітей. Стать дитини була орієнтиром у виборі стратегій навчання і виховання протягом довгого часу. У хлопчиків виховували мужність, стійкість, рішучість, у дівчаток – ніжність, турбота, терпіння, що сприяло вирішенню основного завдання – виживання людства як біологічної системи. Взято до уваги, що це відбилося на гендерно-асиметричній системі освіти, орієнтованій переважно на навчання і виховання хлопчиків та юнаків. Видатні філософи і педагоги Я. А. Коменський, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо наголошували на необхідності жіночої освіти та констатували її наглядову концепцію. Показано, що розвиток жіночої освіти відбувався дуже повільно. Домашнє виховання орієнтувалося на виховання матері і обов’язкового навчання грамоті не передбачало. Акцентовано, що перші освітні установи для дівчаток (школи при монастирях) створюються з VIII ст. в Європі та з ХІ ст. в Україні. У них отримували знання, які необхідні для постригу. Перше жіноче училище, в якому черниць навчали читання, письма, співу та рукоділля, було відкрито в Києві при Андріївському монастирі наприкінці ХІ ст. Спільною рисою вітчизняних та західних жіночих шкіл є те, що ці школи, відкриті при монастирях, існували недовго і, як правило, зникали разом з їх ініціаторами. Подальший розвиток жіноча освіта отримала у XVIII ст. зі Смольного інституту. Наголошено, що до початку XX ст. склалася паралельна система чоловічої і жіночої освіти. Спільне навчання з початку ХХ ст. було зумовлено проголошенням рівних прав між чоловіками і жінками як наслідком політичних змін у державі, а школи з роздільним навчанням стали елітними. Проаналізовано, що впродовж ХХ ст. гендерна диференціація спостерігається частково у шкільній та додатковій освіті. В статье раскрыты вопросы становления гендерного подхода в мировой и отечественной практике. Рассмотрены вопросы женского образования как фактора развития общества, проанализированы взгляды выдающихся педагогов на женское образование. В современных условиях отсутствия границ между женскими и мужскими социальными ролями воспитание полово-ролевого поведения серьезно усложняется. Установлено, что эволюция гендерного подхода началась с появлением прообраза первых социальных институтов, в которых производилось воспитание и обучение детей. Пол ребенка был ориентиром в выборе стратегий обучения и воспитания в течение. долгого времени. У мальчиков воспитывали мужество, стойкость, решительность, у девочек – нежность, забота, терпение, что способствовало решению основной задачи – выживание человечества как биологической системы. Принято во внимание, что это отразилось на гендерно-асимметричной системе образования, ориентированной преимущественно на обучение и воспитание мальчиков и юношей. Выдающиеся философы и педагоги Я.А. Коменский, Д. Дидро, Ж.-Ж. Руссо отмечали необходимость женского образования и констатировали его надзорную концепцию. Показано, что развитие женского образования происходило очень медленно. Домашнее воспитание ориентировалось на воспитание матери и обязательного обучения грамоте не предполагало. Акцентировано, что первые образовательные учреждения для девочек (школы при монастырях) создаются с VIII в. в Европе и с XI в. в Украине. В них получали знания, необходимые для пострига. Первое женское училище, в котором монахинь обучали чтению, письму, пению и рукоделию, было открыто в Киеве при Андреевском монастыре. в конце XI ст. Общей чертой отечественных и западных женских школ является то, что эти школы открыты при монастырях. существовали недолго и, как правило, исчезали вместе с их инициаторами. Дальнейшее развитие женское образование получило в XVIII ст. из Смольного института. Отмечено, что к началу XX ст. сложилась параллельная система мужского и женского образования. Совместное обучение с начала ХХ ст. было обусловлено провозглашением равных прав между мужчинами и женщинами как следствие политических перемен в государстве, а школы с раздельным обучением стали элитными. Проанализировано, что на протяжении ХХ ст. гендерная дифференциация наблюдается частично в школьном и дополнительном образовании. The article reveals the question of formation of a gender approach in world and domestic educational practice. The issue of women’s education as a factor in the development of society is considered, the views of prominent teachers of the past on women’s education are analyzed. In modern conditions of the lack of boundaries between female and male social roles in the education of gender-role behavior is seriously complicated. It is established that the evolution of the gender approach began with the appearance of the prototype of the first social institutions in which the studying and education of children was carried out. The sex of the child has been a guide in the choice of studying and education strategies for a long time. Courage, resilience, determination were brought up in boys, tenderness, care, patience were brought up in girls, which contributed to the solution of the main task ‒ the survival of mankind as a biological system. It is taken into account that this is reflected in the gender-asymmetric education system, focused mainly on the studying and education of boys and young people. Outstanding philosophers and teachers J.A. Comenius, D. Diderot, J.-J. Rousseau emphasized the need for women's education and stated its supervisory concept. It is shown that the development of women’s education was very slow. Homeschooling was based on upbringing of the mother and did not require compulsory literacy. It is emphasized that the first educational institutions for girls (schools at monasteries) were created in the VIII century in Europe and from the XI century in Ukraine. They taught the knowledge necessary for taking the veil. The first women’s school, in which nuns were taught reading, writing, singing and needlework, was opened in Kiev at St. Andrew’s Monastery in the late eleventh century. A common feature of domestic and Western women’s schools is that these schools, opened at monasteries, did not last long and usually disappeared with their initiators. Further development of women’s education was in the XVIII century from the Smolny Institute. It is emphasized that a parallely existing system of male and female education was formed by the beginning of the XX century. Since the beginning of the twentieth century there was joint education due to the proclamation of equal rights between men and women as a result of political change in the state, and schools with separate education became elite. It is analyzed that gender differentiation is observed partly in school education and in additional education during the twentieth century. Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT https://dspace.hnpu.edu.ua/handle/123456789/6929 2020-01-01T00:00:00Z https://dspace.hnpu.edu.ua/handle/123456789/6924 Title: Основні дидактичні принципи навчання хореографії дітей дошкільного та молодшого шкільного віку Authors: Зозуля, К. В. Abstract: Статтю присвячено узагальненню основних дидактичних принципів навчання хореографії. Процес розвитку хореографічної педагогіки йшов поетапно, поступово формуючи струнку систему хореографічної освіти, яка продовжує вдосконалюватися. Хореографічна освіта – це система навчання хореографічним дисциплін і виховання в учнів художньо-естетичного смаку, що дозволяє прищепити любов до різних видів мистецтва, до багатого потенційному спадщини, розвинути творче мислення. Хореографічна освіта постійно розвивається, осучаснює завдання і цілі навчання. У статті визначено, що мистецтво і конкретно хореографія виробило свої власні принципи, на основі основних дидактичних принципах, що розкривають її специфіку, що дають можливість викладати хореографію не просто як предмет, а як живе образне мистецтво. У процесі занять хореографією у школярів формується уявлення про зв’язок музики і танцю з життям, про хореографічне мистецтво як своєрідну форму відображення життя, про історію розвитку культури через призму історії хореографії. Основним завданням уроків хореографії ставиться завдання не стільки навчити танцювати, скільки зберегти і розвинути природну рухливість суглобів і еластичність, зв’язок, що забезпечують природну грацію, якою наділена з народження майже кожна людина. Описуючи основні дидактичні принципи навчання хореографії, було проаналізовано перші книги з методики хореографії Л.А. Бондаренко «Методика хореографічної роботи» (1985) та «Ритміка і танець в 1–4 класах» (1985) та на основі цих праць висвітлено та узагальнено дидактичні принципи навчання хореографії дітей дошкільного та молодшого шкільного віку: розглянуто кожен принцип, окремо та коротко охарактеризовано. Зазначимо, що принципи навчання хореографії в загальноосвітніх закладах реалізують основну мету – засобами танцю спробувати гармонізувати виховання і розвиток дитини. До дидактичних принципів навчання хореографії дітей молодшого шкільного віку належать такі: систематичності та послідовності, наочності, свідомості, активності, доступності, міцності навчання, єдності теорії і практики, індивідуального підходу. Статья посвящена обобщению основных дидактических принципов обучения хореографии. Процесс развития хореографической педагогики шел поэтапно, постепенно формируя стройную систему хореографического образования, которая продолжает совершенствоваться. Хореографическое образование – это система обучения хореографическим дисциплинам и воспитанию у учащихся художественно-эстетического вкуса, позволяющая привить любовь к разным видам искусства, к богатому потенциальному наследию, развить творческое мышление. Хореографическое образование постоянно развивается, осовременивает задачи и цели обучения. В статье определено, что искусство и конкретно хореография выработало свои собственные принципы, на основе основных дидактических принципов, раскрывающих ее специфику, позволяющих преподавать хореографию не просто как предмет, а как живое образное искусство. В процессе занятий хореографией у школьников формируется представление о связи музыки и танца с жизнью, о хореографическом искусстве как своеобразной форме отражения жизни, об истории развития культуры через призму истории хореографии. Основной задачей уроков хореографии ставится задача не столько научить танцевать, сколько сохранить и развить естественную подвижность суставов и эластичность, обеспечивающих естественную грацию, которой наделен с рождения почти каждый человек. Описывая основные дидактические принципы обучения хореографии, были проанализированы первые книги по методике хореографии Л. А. Бондаренко «Методика хореографической работы» (1985) и «Ритмика и танец в 1–4 классах» (1985) и на основе этих работ освещены и обобщены дидактические принципы обучения хореографии детей дошкольного и младшего школьного возраста: рассмотрен каждый принцип, отдельно и коротко . Отметим, что принципы обучения хореографии в общеобразовательных заведениях реализуют основную цель – средствами танца попытаться гармонизировать воспитание и развитие ребенка. К дидактическим принципам обучения хореографии детей младшего школьного возраста относятся следующие: систематичность и последовательность, наглядность, сознание, активность, доступность, прочность обучения, единство теории и практики, индивидуальный подход. The article is devoted to the generalization of main didactic teaching choreography principles. The process of choreographic pedagogy development was gradually forming a harmonious system of choreographic education, which continues to be improved. Choreographic education is a system of teaching choreographic disciplines and educating pupils the artistic and aesthetic taste, which allows inciting love for various types of art and a rich potential heritage, thus, developing creative thinking. Choreographic education is constantly evolving, modernizing the tasks and objectives of education. The article states art and choreography in particular to have developed its own principles based on the main didactic principles that reveal its specifications making it possible to teach choreography not just as a subject, but also how figurative art lives. In the course of choreography studies, pupils form an idea of the relationship between music, dance and life, of choreographic art as a unique form of life reflection, of the cultural development history through the choreography history prism. The main choreography lessons’ task is not only to teach dancing, but also to preserve it and develop natural joint mobility and ligament elasticity, providing natural grace that almost every human being has at birth. Describing the main didactic teaching choreography principles, it was analysed the first books on the choreography methodology by L. A. Bondarenko 'Method of Choreographic Work' (1985) and 'Rhythm and Dance in Grades 1-4' (1985), and on the basis of these works, the pedagogical teaching choreography principles for preschool and primary-school age children are highlighted and generalized: each principle is separately considered and briefly described. It is noted that the teaching choreography principles in general education institutions realize the main goal by means of dance to try to harmonize child’s upbringing and development. The didactic teaching choreography principles for primary-school age children include the following: the principle of systematic viewpoint and consistency, visibility, consciousness, activity, accessibility, education durability, the theory and practice unity principle, and the individual approach principle. Tue, 01 Jan 2019 00:00:00 GMT https://dspace.hnpu.edu.ua/handle/123456789/6924 2019-01-01T00:00:00Z