DSpace HNPU :: Перегляд за Автор "Роман, Н. М."

Перегляд за Автор "Роман, Н. М."

Зараз показано 1 - 19 з 19

Використання народних промислів Слобожанщини в роботі з дітьми дошкільного віку
(International Science Group, 2023-01-17) Роман, Н. М.
Будучи унікальною складовою традиційної культури народні промисли завжди привертають увагу педагогів та вихователів дітей дошкільного віку. Вони використовують їх у процесі розумового, естетичного і творчого розвитку дитини, що в сучасних умовах передбачає позитивний вплив на дитину. Народні промисли Слобожанщини ґрунтуються на ієрархії духовних цінностей та синкретизмі різноманітних галузей практичної діяльності місцевого населення. Місцевий характер та оригінальність народних промислів завжди зацікавлюють сучасників. Залучення доступних елементів народних промислів в навчально-виховну діяльність дітей дошкільного віку є позитивним і педагогічно корисним чинником виховання. Одним із доступних напрямів упровадження народних традицій до навчально-виховного процесу є виготовлення з дітьми дошкільного віку елементарних різдвяних прикрас. Найбільш поширеною різдвяною хатньою прикрасою слобожан були солом’яні павучки, яких традиційні культурі Слобожанщини віддавна вважали сакральними істотами в оселі, їх наділяли чарівними рисами, оберігали та вірили в те, що павучки охороняють щастя й добробут родини. Іншим видом традиційного містичного обрядового декору слобожанської оселі були різдвяні їжачки, яких виготовляли із соломинок та тіста. Традиційні витинанки із паперу – це ще один різновид старовинного різдвяного декору. Використання народних промислів Слобожанщини в роботі з дітьми дошкільного віку є доступним і універсальним засобом ревіталізації національної культурно-історичної спадщини та фактором збереження української ідентичності. Створення власноруч старовинних різдвяних прикрас позитивно впливатиме на розумовий і пізнавальний розвиток дитини. Being a unique component of traditional culture, folk crafts always attract the attention of teachers and educators of preschool children. They use them in the process of mental, aesthetic and creative development of the child, which in modern conditions implies a positive influence on the child. Folk crafts of Slobozhanshchyna are based on the hierarchy of spiritual values and syncretism of various branches of practical activity of the local population. The local character and originality of folk crafts always interest contemporaries. The involvement of available elements of folk crafts in the educational activities of preschool children is a positive and pedagogically useful factor in education. One of the available ways of introducing folk traditions into the educational process is making elementary Christmas decorations with children of preschool age. The most common Christmas home decoration of Slobojans were straw spiders, which the traditional cultures of Slobojan region considered sacred creatures in the home for a long time, endowed them with magical features, protected and believed that spiders protect the happiness and well-being of the family. Another type of traditional mystical ceremonial decor of the Slobojan home was Christmas hedgehogs, which were made of straws and dough. Traditional paper cutouts are another type of old Christmas decoration. The use of folk crafts of Slobozhanshchyna in working with children of preschool age is an accessible and universal means of revitalizing the national cultural and historical heritage and a factor in preserving Ukrainian identity. Making old Christmas decorations with your own hands will have a positive effect on the mental and cognitive development of the child. Будучи уникальной составляющей традиционной культуры, народные промыслы всегда привлекают внимание педагогов и воспитателей детей дошкольного возраста. Они используют их в процессе умственного, эстетического и творческого развития ребенка, что в современных условиях предполагает положительное влияние на ребенка. Народные промыслы Слобожанщины основываются на иерархии духовных ценностей и синкретизме различных областей практической деятельности местного населения. Местный характер и оригинальность народных промыслов всегда интересуют современников. Вовлечение доступных элементов народных промыслов в учебно-воспитательную деятельность детей дошкольного возраста является положительным и педагогически полезным фактором воспитания. Одним из доступных направлений внедрения народных традиций в учебно-воспитательный процесс является изготовление с детьми дошкольного возраста элементарных рождественских украшений. Наиболее распространенным рождественским домашним украшением слобожан были соломенные паучки, которых в традиционной культуре Слобожанщины издавна считали сакральными существами в доме, их наделяли волшебными чертами, оберегали и верили в то, что паучки охраняют счастье и благополучие семьи. Другим видом традиционного мистического обрядового декора слобожанского дома были рождественские ежики, которых изготовляли из соломинок и теста. Традиционные вытынанки из бумаги – это еще одна разновидность старинного рождественского декора. Использование народных промыслов Слобожанщины в работе с детьми дошкольного возраста является доступным и универсальным средством ревитализации национального культурно-исторического наследия и фактором сохранения украинской идентичности. Создание собственноручно старинных рождественских украшений будет положительно влиять на умственное и познавательное развитие ребенка.
Досвід і традиції підготовки музичних керівників у Харкові на початку ХХ ст.
(International Science Group (isg-konf.com), 2022-01-18) Роман, Н. М.
Відзначається, що процес оновлення концептуальних основ підготовки музичних керівників потребує системного аналізу й переосмислення існуючого досвіду педагогічної науки. В умовах зміщення соціальних пріоритетів, фахова підготовка музичних керівників як носіїв гуманістичної складової сучасної освіти є етноінтегруючим елементом естетичного й національного самопізнання. Досвід і традиції підготовки музичних керівників ґрунтується на фундаментальних засадах, які вдосконалювалися протягом тривалого часу. На початку ХХ ст. було закладено основні засади музично-педагогічної освіти, сформовано методи інтеграції теорії й практики, впроваджено новаторські технології навчання. Вища і середня музична освіта в Харкові на той час підрозділялася на три типи професійних музичних навчальних закладів, до яких входили музпрофшколи, музичні або музично-драматичні технікуми та музично- драматичні інститути. 1917 р. у Харкові було відкрито консерваторію, яку 1924 р. було реорганізовано в музично-драматичний інститут – творчий навчальний заклад найвищої категорії, де найбільш обдаровані, талановиті й професійно підготовлені абітурієнти здобували вищу освіту на педагогічному, диригентському і драматичному факультетах. Для забезпечення стадіальності музично-педагогічної та виконавської підготовки в той період було розроблено ряд унікальних навчальних програм та підручників, активно застосовувалися новаторські методи навчання, панував дух піднесення й закладалися традиції підготовки музичних керівників. Результатом зростаючої актуальності та поширення народних інструментів серед національної творчої молоді стало відкриття 1924 р. при диригентському факультеті Харківського музично-драматичного інституту музичних класів гри на домрі та балалайці. Аналіз досвіду і традицій підготовки музичних керівників у Харкові на початку ХХ ст. показав, що існуючий на той час підхід до організації та змісту навчально-виховного процесу залишився актуальним, а його ідеї та концептуальні засади мають перспективи творчого використання в процесі підготовки музичних керівників в сучасних умовах. It is noted that the process of updating the conceptual basis for the training of music directors requires a systematic analysis and rethinking of existing experience in pedagogical science. In the context of shifting social priorities, professional training of music directors as carriers of the humanistic component of modern education is an ethno-integrating element of aesthetic and national self-knowledge. The experience and traditions of training music directors are based on fundamental principles that have been improved over time. In the early twentieth century. the basic principles of music-pedagogical education were laid down, methods of integration of theory and practice were formed, innovative learning technologies were introduced. Higher and secondary music education in Kharkiv at that time was divided into three types of professional music schools, which included music schools, music or music and drama colleges and music and drama institutes. In 1917 a conservatory was opened in Kharkiv, which in 1924 was reorganized into the Institute of Music and Drama, a creative educational institution of the highest category, where the most gifted, talented and professionally trained entrants received higher education at pedagogical, conducting and drama faculties. To ensure the gradual musical and pedagogical and performance training in that period, a number of unique curricula and textbooks were developed, innovative teaching methods were actively used, a spirit of uplift prevailed and traditions of training music directors were established. The result of the growing relevance and spread of folk instruments among the national creative youth was the opening in 1924 at the Faculty of Conducting of the Kharkiv Music and Drama Institute of music classes of domra and balalaika. Analysis of the experience and traditions of training music directors in Kharkiv in the early twentieth century. showed that the existing at that time approach to the organization and content of the educational process remained relevant, and his ideas and conceptual principles have prospects for creative use in the training of music directors in modern conditions.
Дуалізм традиційного та інноваційного – етноінтегруючий елемент сучасних святкувань
(Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва; ТОВ «Друкарня Мадрид», 2021) Роман, Н. М.
У сучасній культурі українського народу особливе місце належить святам і святкуванням. Зазначається, що циклічність та життєстверджуючий характер святкувань позитивно впливали на гармонізацію всіх сфер людської життєдіяльності. Сутність та ідейна спрямованість нинішніх святкувань є наслідками змін парадигми розвитку традиційної культури в цілому, та системи цінностей і соціально-економічної структури суспільства. Незважаючи на глибокі зміни, в нинішніх святах і святкуваннях зберігається старовинне підґрунтя, відроджуються прадавні елементи традиційних народних святкувань та розваг. Стародавні свята є невичерпним джерелом збереження національної спадкоємності. Українці завжди любили святкування, чекали на них і вважали їх винагородою за сумлінну й важку працю. Традиційні святкування – це веселощі, відпочинок, святкові застілля, музика, ігри, танці і співи. Концепція сучасних святкувань вийшла за межі етнографічної парадигми, хоча більшість нинішніх свят відображають систему культурно-історичної пам’яті і традицій свого етносу. Дуалізм традиційного та інноваційного є етноінтегруючим елементом сучасних святкувань, завдяки чому народні свята залишаються важливою складовою нинішньої цивілізації. В современной культуре украинского народа особое место принадлежит праздникам и празднованиям. Отмечается, что цикличность и жизнеутверждающий характер празднований оказывали положительное влияние на гармонизацию всех сфер человеческой жизнедеятельности. Сущность и идейная направленность нынешних празднований являются последствиями изменений парадигмы развития традиционной культуры в целом, системы ценностей и социально-экономической структуры общества. Несмотря на глубокие изменения, в нынешних праздниках и празднованиях сохраняется старинная основа, возрождаются древние элементы традиционных народных празднеств и развлечений. Старинные праздники являются неисчерпаемым источником сохранения национальной наследственности. Украинцы всегда любили празднования, ждали их и считали их вознаграждением за добросовестный и тяжелый труд. Традиционное празднование – это веселье, отдых, праздничные застолья, музыка, игры, танцы и пение. Концепция современных празднований вышла за пределы этнографической парадигмы, хотя большинство нынешних праздников отражают систему культурно-исторической памяти и традиций своего этноса. Дуализм традиционного и инновационного является этноинтегрирующим элементом современных празднований, благодаря чему народные праздники остаются важной составляющей нынешней цивилизации. Holidays and celebrations have a special place in the modern culture of the Ukrainian people. It is noted that the cyclical and life-affirming nature of the celebrations had a positive effect on the harmonization of all spheres of human life. The essence and ideological orientation of the current celebrations are the consequences of changes in the paradigm of traditional culture in general, and the system of values and socio-economic structure of society. Despite the profound changes, the current holidays and celebrations preserve the ancient foundation, reviving the ancient elements of traditional folk celebrations and entertainment. Ancient holidays are an inexhaustible source of preservation of national heritage. Ukrainians have always loved celebrations, waited for them and considered them a reward for conscientious and hard work. Traditional celebrations are fun, recreation, feasts, music, games, dancing and singing. The concept of modern celebrations is beyond the ethnographic paradigm, although most of the current holidays reflect the system of cultural and historical memory and traditions of their ethnic group. The dualism of traditional and innovative is an ethno-integrating element of modern celebrations, thanks to which national holidays remain an important component of today's civilization.
ДІЯЛЬНІСТЬ ЗРАЗКОВОЇ КАПЕЛИ БАНДУРИСТІВ У 20–30 РР. ХХ СТ.
(Харківський Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва, ТОВ «Друкарня Мадрид», 2018-06-22) Роман, Н. М.
На початку ХХ ст. народна пісенна спадщина і творчість кобзарів вийшли за межі селянського середовища і стали надбанням широкого кола інтелігенції та мешканців міст. З’явилося багато охочих навчитися грати на бандурі. Талановиті народні бандуристи із задоволенням передавали свої вміння та навички зацікавленим аматорам. Створення Зразкової капели бандуристів було необхідним. Виникла потреба відкриття класу бандури при Харківському музично-драматичному інституті для підготовки кваліфікованих керівників творчих колективів. В начале XX века народное песенное наследие и творчество кобзаров вышли за пределы крестьянской среды и стали достоянием широкого круга интеллектуалов и горожан. Многие хотят научиться играть на бандуре. Талантливые народные бандуристы с удовольствием передают свои навыки и умения заинтересованным любителям. Необходимо было создать образцовый бандурский хор. В Харьковском музыкально-драматическом институте было необходимо открыть урок бандуры для подготовки умелых руководителей творческих коллективов. At the beginning of the 20th century, folk song heritage and creativity of the kobzars went beyond the peasant environment and became the property of a wide circle of intellectuals and townspeople. There are many who want to learn how to play the bandura. Talented folk bandurists are happy to convey their skills and skills to interested lovers. Creation of an exemplary Bandura chor was necessary. There was a need to open the bandura class at the Kharkiv Music and Drama Institute for the training of skilled leaders of creative teams.
Збереження етнокультурної ідентичності й автостереотипів у діяльності ансамблю народної пісні
(Харківський обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва, ТОВ «Друкарня Мадрид», 2020-09-18) Роман, Н. М.
На прикладі ансамблю народної пісні висвітлюється питання збереження етнокультурної ідентичності в умовах тотальної глобалізації світу. Відзначається, що ансамбль народної пісні є одним із видів музичного мистецтва та складовою етнокультурної спадщини. Ансамблі народної пісні є прикладом для наслідування співацьких навичок та унікальною скарбницею щодо накопичення мелодій і слів пісень. Виховання співацьких навичок та ансамблевої культури сприяє уникненню спотворення народної пісні та створенню унікальних музичних зразків. Традиційні форми українського народного виконавства містять мелодійний та гармонійний принципи музичного мислення. Характерною особливістю колективного виконання народної пісні є музична імпровізація. Прагнення виконавців до творчої імпровізації під час співу є безцінною рисою ансамблів народної пісні. Збереження етнокультурної ідентичності й автостереотипів в діяльності ансамблю народної пісні є перспективним і ефективним напрямом розвитку традицій народного музикування та національної культурної спадщини. На примере ансамбля народной песни освещается вопрос сохранения этнокультурной идентичности в условиях тотальной глобализации мира. Отмечается, что ансамбль народной песни является одним из видов музыкального искусства и составляющей этнокультурного наследия. Ансамбли народной песни являются примером для подражания певческих навыков и уникальной сокровищницей по накоплению мелодий и слов песен. Воспитание певческих навыков и ансамблевой культуры способствует избеганию искажения народной песни и созданию уникальных музыкальных образцов. Традиционные формы украинского народного исполнительства содержат мелодичный и гармоничный принципы музыкального мышления. Характерной особенностью коллективного исполнения народной песни является музыкальная импровизация. Стремление исполнителей к творческой импровизации во время пения является бесценной чертой ансамблей народной песни. Сохранение этнокультурной идентичности и автостереотипов в деятельности ансамбля народной песни является перспективным и эффективным направлением развития традиций народного музицирования и национального культурного наследия. On the example of the folk song ensemble the issue of preserving ethnocultural identity in the conditions of total globalization of the world is covered. It is noted that the folk song ensemble is one of the types of musical art and a component of ethnocultural heritage. Folk song ensembles are an example to follow in singing skills and a unique treasure trove for the accumulation of melodies and lyrics. Education of singing skills and ensemble culture helps to avoid distortion of folk songs and the creation of unique musical patterns. Traditional forms of Ukrainian folk performance contain melodic and harmonious principles musical thinking. A characteristic feature of the collective performance of a folk song is musical improvisation. The desire of performers to creative improvisation while singing is an invaluable feature of folk song ensembles. Preservation of ethnocultural identity and autostereotypes in the activities of the folk song ensemble is a promising and effective direction for the development of folk music traditions and national cultural heritage.
Зміст репертуару музичного колективу як засіб для міжкультурного діалогу
(Друкарня "Точка", Харків, 2016) Роман, Н. М.
Розкривається роль розвитку етнічної й національної самобутності в збереженні субкультурних особливостей, що є привабливим та цінним як для окремого народу, так і для світової культури в цілому. Зазначається, що в міжкультурному діалозі значну роль відіграє вивчення і аналіз наявних відмінностей, які існують між народними культурами або творчими осередками. Визначається суттєва роль музичного колективу, який є ідеальною формою для комунікації в контексті міжкультурного діалогу, оскільки в своїй творчій діяльності він здатен поширювати й пропагувати власну національну культуру, розкривати її індивідуальні властивості, визначати духовні пріоритети та естетичні смаки. Важливе місце в такому спілкуванні відіграє саме зміст репертуару музичного колективу. За відсутності цензури та ідеологічних перепон, саме керівник колективу мусить брати відповідальність на себе і на свій смак відбирати репертуар для ансамблю народної пісні. Раскрывается роль развития этнической и национальной самобытности в сохранении субкультурных особенностей, что является привлекательным и ценным как для отдельного народа, так и для мировой культуры в целом. Отмечается, что в межкультурном диалоге значительную роль играет изучение и анализ имеющихся различий, которые существуют между народными культурами или творческими центрами. Определяется существенная роль музыкального коллектива, который является идеальной формой для коммуникации в контексте межкультурного диалога, поскольку в своей творческой деятельности он способен распространять и пропагандировать свою национальную культуру, раскрывать ее индивидуальные свойства, определять духовные приоритеты и эстетические вкусы. Важное место в таком общении играет именно содержание репертуара музыкального коллектива. При отсутствии цензуры и идеологических преград, именно руководитель коллектива должен брать ответственность на себя и на свой вкус отбирать репертуар для ансамбля народной песни. The role of the development of ethnic and national identity in the preservation of subcultural features is revealed, which is attractive and valuable for both the individual people and the world culture as a whole. It is noted that the intercultural dialogue plays a significant role in the study and analysis of the differences that exist between national cultures or creative centers. The essential role of the music collective is determined, which is an ideal form for communication in the context of intercultural dialogue, since in its creative activity it is able to disseminate and promote its own national culture, reveal its individual qualities, determine spiritual priorities and aesthetic tastes. An important place in such communication is the content of the repertoire of the music collective. In the absence of censorship and ideological obstacles, it is the leader of the collective who should take responsibility for himself and for his taste select the repertoire for the ensemble of folk song.
НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ Г. ХОТКЕВИЧА В ТОВАРИСТВІ ІМЕНІ Г. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА (до 140-річчя від дня народження Г. Хоткевича)
(Харківський Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва, 2017-06-23) Роман, Н. М.
Процес становлення національно-патріотичних поглядів Г. Хоткевича проходив на фоні розвитку прогресивних переконань, притаманних демократичній інтелігенції кінця ХІХ початку ХХ ст. Спілкування з видатними діячами науки, культури і освіти відбилося у світогляді й напрямах його діяльності, відіграло визначну роль у розвитку національно-просвітницьких та науково-методичних ідей. Свою наукову діяльність він підпорядкував винищенню ідеї меншовартості українського народу й утвердженню принципів самоповаги, національного достоїнства. Процесс становления национально-патриотических взглядов Г. Хоткевича происходил на фоне развития прогрессивных убеждений, присущих демократичной интеллигенции конца ХІХ начала ХХ веков. Общение из видными деятелями науки, культуры и образования отразилось в мировоззрении и направлении его деятельности, отыграло выдающуюся роль в развитии национально-просветительских и научно-методических идей. Свою научную деятельность он подчинил искоренению идеи неполноценности украинского народа и утверждению принципов самоуважения, национального достоинства. G. Khotkevich's process of formation of national-patriotic views took place against the backdrop of the development of progressive beliefs inherent in the democratic intelligentsia at the end of the 19th and beginning of the 20th century. Communication with prominent figures of science, culture and education reflected in the outlook and directions of his activity, played a prominent role in the development of national-educational and scientific and methodological ideas. He subordinated his scientific work to the destruction of the idea of the inferiority of the Ukrainian people and the adoption of the principles of self-respect, national dignity.
ПОЄДНАННЯ ТРАДИЦІЇ ТА ІННОВАЦІЇ В ТВОРЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ В. ЄМЦЯ
(Харківський обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва, ТОВ «Друкарня Мадрид», 2019-06-21) Роман, Н. М.
Інноваційна діяльність В. Ємця – це успішний діалог новаторства і традиції. Як віртуоз-бандурист на українському інструменті він виконував транскрипції творів Л. Бетховена, А. Дворжака, П. Чайковського. Його виконавська культура була надзвичайно високою, навіть зовнішній вигляд був ідеальним. В. Ємець увійшов в історію українського мистецтва як «кобзар у фраку», під час виступів він завжди був у бездоганному фраку та білій краватці-метелику. Аналітичний підхід до реконструкції бандури, задля її вдосконалення до рівня класичного музичного інструменту з метою розширення, актуалізації й ускладнення репертуару знайшов своє продовження в здобутках його послідовників. Серед навчально-методичних праць В. Ємця – підручник із виготовлення бандур «Добре діло» та численні наукові публікації англійською, українською, чеською та французькою мовами, які він також посвячував проблемам розвитку бандурного мистецтва. Сучасна бандура є символом української ідентифікацій та відома в світі не лише як акомпануючий інструмент, а й в якості яскравого сольного інструменту з особливим і неповторним тембром та унікальним оригінальним репертуаром. Инновационная деятельность В. Емеца - успешный диалог инноваций и традиций. Как виртуозный бандурист на украинском инструменте исполнил транскрипции произведений Л. Бетховена, А. Дворжака и П. Чайковского. Его исполнительская культура была чрезвычайно высокой, даже его внешность была идеальной. В. Емец вошел в историю украинского искусства как «кобзарь во фраке», во время своих выступлений он всегда был в идеальном фраке и белом галстуке-бабочке. Аналитический подход к реконструкции бандуры ради доведения её до уровня классического музыкального инструмента с целью расширения, обновления и усложнения репертуара нашел свое продолжение в достижениях его последователей. Среди его учебно-методических работ - учебник по производству бандуры «Хорошее дело» и многочисленные научные публикации на английском, украинском, чешском и французском языках, которые он также посвятил проблемам развития искусства бандуры. Современная бандура является символом украинской идентификации и известна в мире не только как инструмент аккомпанемента, но и как яркий сольный инструмент со специальным и уникальным тембром и уникальным оригинальным репертуаром. V. Yemets' innovative activity is a successful dialogue of innovation and tradition. As a virtuoso bandurist's on the Ukrainian instrumenthe performed transcriptions of works by L. Beethoven, A. Dvorak, and P. Tchaikovsky. His performing culture was extremely high, even his appearance was perfect. V. Yemets entered the history of Ukrainian art as a "kobzar in a frak", during his performances he was always in a perfect frak and a white bow tie. The analytical approach to the reconstruction of the bandura, in order to improve it to the level of a classical musical instrument with the purpose of expanding, updating and complicating the repertoire, found its continuation in the achievements of his followers. Among his educational and methodological works is a textbook on the production of bandura “Good deed” and numerous scientific publications in English, Ukrainian, Czech and French, which he also devoted to the problems of the development of bandura art. The modern bandura is a symbol of Ukrainian identification and is known in the world not only as an accompaniment instrument but also as a bright solo instrument with a special and unique timbre and unique original repertoire.
Практики збагачення етнокультурного феномену через використання інноваційних технологій
(Видавець: Мірошниченко Олег Анатолійович, 2023-06-29) Роман, Н. М.
Висвітлюється питання збереження етнічної спадщини та національної ідентичності, які є ключовими для будь-якої нації. Відтворення зразків етнічної спадщини в сучасному світі не виглядає як наслідування, або імітація. На підґрунті старовинних традицій формується новий рівень культурного життя, базовою основою якого є інноваційний розвиток наявного феномену. Конверсія традиційної та інноваційної складових в сучасній культурній галузі є першоосновою для започаткування мистецьких трендів, накопичення професійних знань умінь та навичок, творчої мобільності. Історична зміна соціальних основ людського буття істотно позначається на функціях побутування та сутнісних пріоритетах етнічної культури. Використання інноваційних технологій у процесі збагачення етнокультурного феномену є дієвим і ефективним напрямом його дослідження та відтворення. Всі прогресивні сучасні форми популяризації й вільного природного розвитку етнокультурного феномену в умовах зміни соціально-історичних чинників суттєво збільшать його цінність та привабливість в глобалізованому світі задля якісного поглиблення й узагальнення означених тенденцій у майбутньому. The issue of preserving ethnic heritage and national identity, which are key for any nation, is highlighted. Reproduction of ethnic heritage samples in the modern world does not look like imitation or imitation. A new level of cultural life is being formed on the basis of ancient traditions, the basic foundation of which is the innovative development of the existing phenomenon. The conversion of traditional and innovative components in the modern cultural industry is the primary basis for the initiation of artistic trends, the accumulation of professional knowledge, skills and abilities, and creative mobility. The historical change in the social foundations of human existence significantly affects the functions of daily life and essential priorities of ethnic culture. The use of innovative technologies in the process of enriching the ethno-cultural phenomenon is an effective and efficient direction of its research and reproduction. All progressive modern forms of popularization and free natural development of the ethno-cultural phenomenon in the conditions of changing socio-historical factors will significantly increase its value and attractiveness in the globalized world for the qualitative deepening and generalization of the indicated trends in the future.
ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ Г. ХОТКЕВИЧА У ХАРКОВІ НАПРИКІНЦІ XIX – ПОЧАТКУ XX СТ.
(Вид-во "Точка", 2016-05-20) Роман, Н. М.
Досліджуючи питання розвитку традиційної культури в умовах глобалізації доречно вернутися до історичного досвіду кінця ХІХ - початку ХХ ст. Цей період виявився плідним для розвитку української національної культури, залишив по собі низку видатних талановитих діячів та багату творчу спадщину. Г. Хоткевич (1877-1938 рр.) - видатна особистість історії української культури, гордість м. Харкова. Ідеї Г. Хоткевича сьогодні не втратили своєї актуальності, його просвітницький досвід є прикладом для сучасних фахівців та аматорів, які працюють над питаннями дослідження, збереження, розвитку і популяризації національної культури в умовах глобалізації. Исследуя вопросы развития традиционной культуры в условиях глобализации уместно обратиться к историческому опыту конца XIX - начала ХХ века. Этот период оказался плодотворным для развития украинской национальной культуры, оставил после себя ряд выдающихся талантливых деятелей и богатое творческое наследие. И. Хоткевич (1877-1938 гг.) - выдающаяся личность в истории украинской культуры, гордость г. Харькова. Идеи И. Хоткевича сегодня не потеряли своей актуальности, его просветительский опыт является примером для современных специалистов и любителей, которые работают над вопросами исследования, сохранения, развития и популяризации национальной культуры в условиях глобализации.
Розвиток сучасних ансамблів бандуристок в умовах педагогічного університету
(International Science Group, 2020-06-22) Роман, Н. М.
Визначається відомість бандури в світовій музичній культурі як унікального українського інструменту, який не має аналогів у світі. Українська бандура історично вважалася козацьким музичним інструментом. Надається спростування загальній думці, що бандура була виключно чоловічим музичним інструментом. У 20-30 рр. ХХ ст. в Україні почали з’являтися яскраві виконавиці-бандуристки, які входили до складу як змішаних, так і суто жіночих музичних колектив. Розкривається набуття бандурою популярності. Описується становлення, та подальше відновлення професійного навчання бандуристів. Наводяться приклади сучасних капел та ансамблів бандуристок. На прикладі ансамблю бандуристок «Конвалія» Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди зазначається роль такого ансамблю у становленні та подальшому розвитку бандуристок в умовах педагогічного університету, в тому числі в аспекті підготовки вчителя музики, вихователя або музичного керівника. Указывается на известность бандуры в мировой музыкальной культуре как уникального украинского инструмента, который не имеет аналогов в мире. Украинская бандура исторически считалась казацким музыкальным инструментом. Опровергается общее мнению, что бандура была исключительно мужским музыкальным инструментом. В 20-30 гг. ХХ в. в Украине начали появляться яркие исполнительницы-бандуристки, которые входили в состав как смешанных, так и чисто женских музыкальных коллектив. Раскрывается приобретение бандурой популярности. Описывается становление и дальнейшее восстановление профессионального обучения бандуристов. Приводятся примеры современных капелл и ансамблей бандуристок. На примере ансамбля бандуристок «Конвалия» Харьковского национального педагогического университета им. Г.С. Сковороды отмечается роль такого ансамбля в становлении и дальнейшем развитии бандуристок в условиях педагогического университета, в том числе в аспекте подготовки учителя музыки, воспитателя или музыкального руководителя. Bandura is known in the world music culture as a unique Ukrainian instrument that has no analogues in the world. Ukrainian bandura has historically been considered a Cossack musical instrument. The general opinion that the bandura was an exclusively male musical instrument is refuted. In the 20-30s of the twentieth century. In Ukraine, bright bandura performers began to appear, who were part of both mixed and purely female music groups. The bandura's popularity is revealed. The formation and further resumption of professional training of bandura players is described. Examples of modern choirs and bandura ensembles are given. On the example of the bandura ensemble "Konvalia" Kharkiv National Pedagogical University named after G.S. Scovorodi/ The role of such an ensemble in the formation and further development of bandura players in the conditions of the pedagogical university is noted, including in the aspect of training a music teacher, educator or music director.
Роль творчих лідерів у збереженні культурної ідентифікації
(Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва, 2012) Роман, Н. М.
Надається оцінка ролі творчих лідерів у керівництві музичними колективами. Відзначається насущність та актуальність культурної ідентифікації в умовах глобалізації сучасного суспільства. Культурна спадщина кожного народу є, водночас, як традиційною та усталеною, так і рухливою та динамічною. Взаємопроникнення різних культур приводить до різноманітних запозичень, які збагачують та вдосконалюють народний побут, мову та мистецьке життя. Потреба людини у культурній ідентифікації є стійкою та зберігається протягом усього життя. Одним із шляхів збереження культурної ідентифікації є музичне мистецтво. Зазначається, що поняття «керівник» та «лідер» мають принципові відмінності. Так, керівник призначається офіційно, має певні права й обов'язки, адміністративні важелі впливу. Діяльність мистецьких колективів виявляється найбільш продуктивною якщо керівник є, водночас, і творчим лідером. Творчі лідери є взірцем для учасників мистецьких колективів. Від творчих лідерів залежить результат роботи всього творчого колективу. Дается оценка роли творческих лидеров в руководстве музыкальными коллективами. Отмечается насущность и актуальность культурной идентификации в условиях глобализации современного общества. Культурное наследие каждого народа есть одновременно как традиционным и устоявшимся, так и подвижным и динамичным. Взаимопроникновение различных культур приводит к различным заимствованиям, которые обогащают и совершенствуют народный быт, язык и художественную жизнь. Потребность человека в культурной идентификации является устойчивой и сохраняется на всю жизнь. Одним из путей сохранения культурной идентификации является музыкальное искусство. Отмечается, что понятие «руководитель» и «лидер» имеют принципиальные различия. Так, руководитель назначается официально, имеет определенные права и обязанности, административные рычаги воздействия. Деятельность художественных коллективов оказывается наиболее продуктивной, если руководитель является одновременно и творческим лидером. Творческие лидеры являются образцом для участников творческих коллективов. От творческих лидеров зависит результат работы всего творческого коллектива. An assessment of the role of creative leaders in the management of music groups is provided. The urgency and relevance of cultural identification in the context of globalization of modern society is noted. The cultural heritage of each nation is, at the same time, both traditional and established, and mobile and dynamic. The interpenetration of different cultures leads to various borrowings that enrich and improve people's lives, language and artistic life. A person's need for cultural identification is stable and persists throughout life. One of the ways to preserve cultural identity is the art of music. It is noted that the concepts of "leader" and "leader" have fundamental differences. Yes, the head is officially appointed, has certain rights and responsibilities, administrative levers of influence. The activity of artistic groups is the most productive if the leader is, at the same time, a creative leader. Creative leaders are a role model for members of art groups. The result of the work of the whole creative team depends on the creative leaders.
Становлення та розвиток фахового навчання бандуристів на Слобожанщині
(Іnternational Science Group (isg-konf.com), 2021-04) Роман, Н. М.
Після тріумфального дебюту бандуристів на археологічному з’їзді в 1902 року в Харкові, були влаштовані повторні концерти в Полтаві. Вже в 1904 р. на засіданні Полтавської архівної комісії були розглянуті можливості організації фахового навчання бандуристів. Члени комісії вважали, що для навчання бандуристів потрібна була не консерваторія, а музична школа, в якій учні отримували би додаткову спеціальність і заробляли на життя музичною й ремісничою працею. Під впливом швидко зростаючої популярності мистецтва бандуристів, видатний український педагог-музикант М. Лисенко вирішив відкрити при музично-драматичній школі в Києві курси гри на бандурі. Справу викладання гри на бандурі при музично-драматичній школі в Києві розпочав найбільш здібний із сліпців-бандуристів І. Кучугура-Кучеренко. Однак, майже одразу стало очевидним, що педагогічних перспектив не було, оскільки фахове навчання бандуристів вимагало від учителя теоретично обґрунтованої системи занять. Відсутність кваліфікованих педагогічних кадрів, підручників, фахової методичної літератури для бандуристів гальмували навчальний процес. Тим не менш, кількість молодих людей, бажаючих вчитися грі на бандурі, продовжувала зростати. Їх метою було оволодіння навичками легкого супроводу під час співу нескладних народних пісень. Така методика проведення занять з фаху виключала ідею вдосконалення майстерності гри на бандурі. Актуальним стало питання створення підручника. Г. Хоткевич закінчив роботу з написання першої частини підручника гри на бандурі в 1907 р., яка була видана в 1909 р. у Львові. Особливу увагу педагог приділив елементарній теорії музики. Він намагався пристосувати народний інструмент до загально-музичних вимог, збагативши його здобутками світової музично-педагогічної практики і був упевнений, що згодом з’явиться нова генерація фахівців-бандуристів, які піднесуть народну музику до професійного рівня, збагатять виконавський репертуар, удосконалять конструкцію бандури, розвинуть її технічні можливості. Зростаюча потреба в навчальній літературі для фахової підготовки бандуристів викликала видання у Москві підручників «Самовчитель гри на бандурі» (1913 р.) В. Овчинникова і «Школа гри на бандурі» (1914 р.) В. Шевченка. Але Г. Хоткевич не схвалив їх, а навпаки гостро розкритикував в журналі «Украинская жизнь», чим образив авторів Відсутність якісної методичної літератури супроводжувалася нестачею фахівців-бандуристів, керівників і виконавців творчих колективів. В 1927 р. у Харківському музично-драматичному інституті розпочали фахову підготовку інструкторів гри на бандурі, а Г. Хоткевича запросили на посаду викладача. Із 1927 до 1934 рр. Г. Хоткевич навчав студентів грі на бандурі в Харківському музично-драматичному інституті. У 1957 – 1962 рр. викладачем класу бандури в Харківській консерваторії працював послідовник Г. Хоткевича та Л. Гайдамаки, лауреат республіканського конкурсу бандуристів – П. Іванов. Із 1982 р. фахове навчання бандуристів знову було поновлене в Харківському інституті мистецтв ім. І.П. Котляревського. Цей напрям професійної підготовки залишається актуальним і нині. После триумфального дебюта бандуристов на археологическом съезде в 1902 году в Харькове, были устроены повторные концерты в Полтаве. Уже в 1904 г. На заседании Полтавской архивной комиссии была рассмотрена возможность организации профессионального обучения бандуристов. Члены комиссии считали, что для обучения бандуристов нужна была не консерватория, а музыкальная школа, в которой ученики получали бы дополнительную специальность и зарабатывали на жизнь музыкальной и ремесленной работой. Под влиянием быстро растущей популярности искусства бандуристов, выдающийся украинский педагог-музыкант М. Лысенко решил открыть при музыкально-драматической школе в Киеве курсы игры на бандуре. Дело преподавания игры на бандуре при музыкально-драматической школе в Киеве начал самый способный из слепцов-бандуристов И. Кучугура-Кучеренко. Однако, почти сразу стало очевидным, что педагогических перспектив не было, поскольку профессиональное обучение бандуристов требовало от учителя теоретически обоснованной системы занятий. Отсутствие квалифицированных педагогических кадров, учебников, профессиональной методической литературы для бандуристов тормозили учебный процесс. Тем не менее, количество молодых людей, желающих учиться игре на бандуре, продолжало расти. Их целью было овладение навыками легкого сопровождения во время пения несложных народных песен. Такая методика проведения занятий по специальности исключала идею совершенствования мастерства игры на бандуре. Актуальным стал вопрос создания учебника. Г. Хоткевич закончил работу по написанию первой части учебника игры на бандуре в 1907 г., которая была издана в 1909 г. во Львове. Особое внимание педагог уделил элементарной теории музыки. Он пытался приспособить народный инструмент для общеобразовательных музыкальных требований, обогатив его достижениями мировой музыкально-педагогической практики, и был уверен, что со временем появится новое поколение специалистов-бандуристов, которые преподнесут народную музыку на профессиональный уровень, обогатят исполнительный репертуар, усовершенствуют конструкцию бандуры, разовьют его технические возможности. Растущая потребность в учебной литературе для профессиональной подготовки бандуристов вызвала издание в Москве учебников «Самоучитель игры на бандуре» (1913 г.) В. Овчинникова и «Школа игры на бандуре» (1914 г.) В. Шевченко. Но Г. Хоткевич не одобрил их, а наоборот раскритиковал в журнале «Русская жизнь», чем оскорбил авторов. Отсутствие качественной методической литературы сопровождалась нехваткой специалистов-бандуристов, руководителей и исполнителей творческих коллективов. В 1927 г. в Харьковском музыкально-драматическом институте начали профессиональную подготовку инструкторов игры на бандуре, а Г. Хоткевича пригласили на должность преподавателя. С 1927 до 1934 гг. Г. Хоткевич учил студентов игре на бандуре в Харьковском музыкально-драматическом институте. В 1957 - 1962 гг. преподавателем класса бандуры в Харьковской консерватории работал последователь Г. Хоткевича и Л. Гайдамаки, лауреат республиканского конкурса бандуристов - П. Иванов. С 1982 г. Профессиональное обучение бандуристов снова было возобновлено в Харьковском институте искусств им. И.П. Котляревского. Это направление профессиональной подготовки остается актуальным и сейчас. After the triumphant debut of the bandura players at the archeological congress in 1902 in Kharkiv, repeated concerts were held in Poltava. Already in 1904, at a meeting of the Poltava Archival Commission, the possibilities of organizing professional training of bandura players were considered. The members of the commission believed that the training of bandura players required not a conservatory, but a music school, in which students would receive an additional specialty and earn a living by music and handicrafts. Influenced by the rapidly growing popularity of the art of bandura, the prominent Ukrainian music teacher M. Lysenko decided to open a bandura course at the Music and Drama School in Kyiv. The most talented of the blind bandura players, started teaching the bandura at the music and drama school in Kyiv I. Kuchugura-Kucherenko. However, it became immediately clear that there were no pedagogical prospects, as the professional training of bandura players required a theoretically sound system of classes from the teacher. The lack of qualified pedagogical staff, textbooks, and professional methodological literature for bandura players hampered the educational process. However, the number of young people wanting to learn to play the bandura continued to grow. Their goal was to master the skills of easy accompaniment while singing simple folk songs. This method of conducting classes in the specialty excluded the idea of improving the skill of playing the bandura. The issue of creating a textbook became relevant. G. Khotkevych finished work on writing the first part of the bandura textbook in 1907 , which was published in 1909 in Lviv. The teacher paid special attention to the elementary theory of music. He tried to adapt the folk instrument to the general musical requirements, enriching it with the achievements of world music and pedagogical practice and would be sure that later a new generation of bandura specialists will appear, who will raise folk music to a professional level, enrich the performance repertoire, improve bandura design. , will develop its technical capabilities. The growing need for educational literature for the professional training of bandura players was caused by the publication in Moscow of textbooks "Self-teacher of bandura" (1913 ) by V. Ovchinnikov and "School of bandura" (1914 ) by V. Shevchenko. But G. Khotkevych did not approve of them, but on the contrary sharply criticized in the magazine "Ukrainian Life", which offended the authors. The lack of quality methodological literature was accompanied by a lack of bandura specialists, leaders and performers of creative groups. In 1927 , the Kharkiv Music and Drama Institute began professional training of bandura instructors, and G. Khotkevych was invited to become a teacher. From 1927 to 1934 g. G. Khotkevych teach students to play the bandura at the Kharkiv Institute of Music and Drama. From 1957 to 1962 , a follower of G. Khotkevych and L. Haidamaki, a laureate of the republican bandura competition, P. Ivanov, worked as a bandura teacher at the Kharkiv Conservatory . Since 1982 , the professional training of bandura players was again renewed at the Kharkiv Institute of Arts. І.P. Kotlyarevsky. This area of professional training remains relevant today.
Традиція виготовлення народних інструментів як складова народних промислів Слобожанщини
(International Science Group, 2023-01-24) Роман, Н. М.
Важливою духовною потребою особистості є прагнення до естетичного самовираження. Танці та співи під примітивний акомпанемент притаманні як нашим прадавнім пращурам, так і сучасній людині. Традиція виготовлення й самобутнього відтворення оригінальних музичних інструментів українського народу є однією з складових народних промислів Слобожанщини. Народні інструменти привертають увагу сучасних педагогів та вихователів дітей дошкільного віку, які охоче залучають методики використання примітивних музичних інструментів до процесу естетичного виховання в закладах дошкільної освіти. Особливо доцільним та ефективним є застосування старовинних ударних і шумових інструментів або їх оновлених аналогів. Ударні й шумові музичні інструменти є найдавнішими й найпростішими серед народних інструментів. Завдяки їм відтворювався ритм танцю. Для Слобожанщини характерними були такі народні ударні та шумові інструменти, як: барабан, брязкальця, бубон, бугай, деркач, дзвоники, трикутник, їх виготовляли народні майстри, які найчастіше були і безпосередніми виконавцями. До групи давніх духових інструментів, які були поширеними серед слобожан і традиційно створювалися народними майстрами слід віднести окарини, свистунці, свищики та сопілки. В наш час популярністю користуються свистунці та свищики. Також розвиненими були традиції виготовлення струнних народних інструментів. Зразком регіональної музичної культури і локального стилю в цій галузі виступають бандура і колісна ліра. An important spiritual need of an individual is the desire for aesthetic self-expression. Dancing and singing to a primitive accompaniment are characteristic of both our ancient ancestors and modern people. The tradition of making and original reproduction of the original musical instruments of the Ukrainian people is one of the components of folk crafts of Slobozhanshchyna. Folk instruments attract the attention of modern teachers and educators of preschool children, who willingly involve the methods of using primitive musical instruments in the process of aesthetic education in preschool education institutions. It is especially appropriate and effective to use ancient percussion and noise instruments or their updated analogues. Percussion and noise musical instruments are the oldest and simplest among folk instruments. Thanks to them, the rhythm of the dance was reproduced. Such folk percussion and noise instruments as: drum, rattle, tambourine, bugai, rattle, bells, triangle were characteristic of Slobozhanshchyna, they were made by folk craftsmen, who were often direct performers. Ocarinas, whistles, whistles, and pipes should be included in the group of ancient wind instruments that were common among slobozhans and were traditionally created by folk craftsmen. Nowadays, whistles and whistles are popular. Traditions of making stringed folk instruments were also developed. Bandura and wheel lyre are examples of regional musical culture and local style in this field.
Українська народна іграшка (цяцька, лялька) та її роль в естетичному та розумовому розвитку дитини
(International Science Group (isg-konf.com), 2022-02-08) Роман, Н. М.
Зазначається, що відродження українських національних традицій в контексті культурної глобалізації на фоні активізації синергетичних процесів поширення традиційної культури через зростання світової міграції, тотальної інформатизації й універсалізації світових культурних трендів є важливою ціннісною складовою сучасного суспільства. Іграшка (цяцька, лялька) здавна була важливими атрибутом дитячих розваг, естетичного, розумового та соціального розвитку. Українці виготовляли іграшки для дітей із усіх підручних матеріалів, які знаходилися поруч або використовувалися у хатній та господарсько-побутовій діяльності. Наголошується, що традиційне ліплення з глини або інших доступних матеріалів широко застосовується в педагогічній діяльності не лише як ефективний спосіб трансляції традиційної культури в умовах глобалізації, але й як дієва форма естетичного та розумового розвитку дитини. Останнім часом широкої популярності набули різноманітні ляльки-мотанки. Актуалізація пріоритетів та світових трендів щодо розширення засобів залучення до національних культурних здобутків привернула увагу до дерев’яних народних іграшок (цяцьок, ляльок). В умовах сьогодення, українська народна іграшка (цяцька, лялька) є універсальною складовою культурно-історичної спадщини та дієвим засобом збереження національної спадкоємності. It is noted that the revival of Ukrainian national traditions in the context of total cultural globalization against the background of the activation of synergistic processes of the spread of traditional culture due to the growth of world migration, total informatization and universalization of world cultural trends is an important valuable component of modern society. A toy (doll, doll) has long been an important attribute of children's entertainment, aesthetic, mental and social development. Ukrainians made toys for children from all available materials that were nearby or used in household and household activities. It is indicated that traditional sculpting from clay or other available materials is widely used in pedagogical activity not only as an effective way of broadcasting traditional culture in the conditions of globalization, but also as an effective means of aesthetic and mental development of a child. Recently, a variety of motanka dolls have gained wide popularity. The updating of priorities and world trends regarding the expansion of the means of involvement in national cultural achievements drew attention to wooden folk toys (carts, dolls). In today's conditions, the Ukrainian folk toy (tsichka, doll) is a universal component of cultural and historical heritage and an effective means of preserving national continuity.
Українська народна іграшка як талісман, амулет та оберіг в умовах війни
(Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва; ТОВ «Друкарня Мадрид»,, 2022-06-17) Роман, Н. М.
Відзначається, що іграшка є природнім та органічним елементом традиційної культури, який впливає на пізнання й відображення соціального досвіду пращурів. Використання української народної іграшки в якості дитячої забавки, елементу розваги, пізнання навколишнього середовища, розвиту світогляду, мислення, інтелекту простими й доступними для дитини засобами гри важко переоцінити навіть в умовах сьогодення. Іграшка необхідна суспільству передусім через існуючу в ній силу духовних та соціальних взаємозв’язків. Українська народна іграшка історично виконувала функції дитячої забави, була засобом виховання, атрибутом народної культури, прикрасою, подарунком. Вона впливала на всі види почуттів як дорослої людини, так і дитини. Нерідко українська народна іграшка була талісманом, їй надавали магічного значення. Для сучасної дитини улюблена іграшка також сприймаєтеся як оберіг, символ заступництва й захисту. В умовах війни кожен українець робив те, що в його власних силах, щоби підтримати одне одного й наблизити Перемогу. Наприклад, в різних містах України діти виготовляли традиційні іграшки-мотанки в формі маленьких «янголів охоронців», які передавали через волонтерів воїнам на передову. Українська народна іграшка, що відроджується й еволюціонує в епоху глобалізації, залишається важливим елементом традиційної культури. It is noted that the toy is a natural and organic element of traditional culture, which affects cognition and reflection of the social experience of ancestors. The use of a Ukrainian folk toy as a children's toy, an element of entertainment, knowledge of the environment, developed worldview, thinking, intelligence through simple and accessible means of play for a child is difficult to overestimate even in today's conditions. The toy is necessary for society primarily because of the power of spiritual and social relationships existing in it. Historically, the Ukrainian folk toy performed the functions of children's entertainment, was a means of education, an attribute of national culture, an ornament, a gift. It affected all kinds of feelings of both an adult and a child. Often, the Ukrainian folk toy was a talisman, it was given a magical meaning. For a modern child, a favorite toy is also perceived as a charm, a symbol of patronage and protection. In the conditions of the war, every Ukrainian did what he could to support each other and bring Victory closer. For example, in various cities of Ukraine, children made traditional toys-motanka in the form of small "guardian angels", which were handed over to soldiers on the front lines through volunteers. The Ukrainian folk toy, reviving and evolving in the era of globalization, remains an important element of traditional culture.
Інноваційні інструменти збереження Українського музичного мистецтва в історичному вимірі
(International Science Group, 2024-02-20) Роман, Н. М.
Відзначається, що з початку ХХ ст. широкого застосування в усіх сферах науково-практичної й мистецької діяльності набували галузеві інновації, які, в свою чергу, ставали основою для широкого кола інноваційних процесів та спонукали до створення прогресивних інноваційних інструментів. Показовим прикладом генерації нових ідей збереження українського музичного мистецтва в історичному вимірі виявився ХІІ археологічний з’їзд 1902 р. та легендарний публічний виступ на ньому ансамблю сліпих музикантів-кобзарів під керівництвом Г. Хоткевича. Народні музиканти, для яких виконавська вокально-інструментальна діяльність була улюбленим ремеслом і засобом матеріального забезпечення, на той період знаходилися на межі повного винищення й потребували негайної дієвої підтримки з боку наукової громадськості, мистецтвознавців і прогресивних представників українського мистецтва. Важливим інноваційним інструментом у цьому напрямі став розвиток і методичне вдосконалення виконавської традиції народного музикування. Концертний виступ на ХІІ археологічному з’їзді в м. Харкові ансамблю народних музикантів під керівництвом Г. Хоткевича концептуально змінив ставлення суспільства до ідеї відродження та збереження традицій українського музичного мистецтва. Ще одним інноваційним інструментом збереження українського музичного мистецтва в історичному вимірі став оновлений зміст концертного заходу та формування репертуару. Зацікавленість та зростаюча популярність українського музичного мистецтва викликала гостру необхідність створення навчальної та методичної літератури як ще одного інноваційного інструменту збереження українського музичного мистецтва в історичному вимірі. Популярність української музичної культури викликала бажання в широких аматорських колах оволодівати виконавським мистецтвом, створювати капели бандуристів та малі форми ансамблів. Використання інноваційних інструментів збереження українського музичного мистецтва в історичному вимірі сприяло тому, що нині в усіх музичних і педагогічних навчальних закладах лунає українська бандура. На музичних фестивалях і конкурсах звучать віртуозні твори великої форми зі складною виконавською технікою та українські пісні соло і в ансамблях. It is noted that since the beginning of the XX century. sectoral innovations were widely used in all spheres of scientific, practical and artistic activity , which, in turn, became the basis for a wide range of innovative processes and prompted the creation of progressive innovative tools. The 12th archaeological congress of 1902 and the legendary public performance of the ensemble of blind musicians-kobzars led by H. Hotkevich turned out to be a prime example of the generation of new ideas for the preservation of Ukrainian musical art in a historical dimension. Folk musicians , for whom performing vocal-instrumental activity was a favorite craft and a means of material support, at that time were on the verge of complete extinction and needed immediate and effective support from the scientific community, art critics and progressive representatives of Ukrainian art. An important innovative tool in this direction was the development and methodical improvement of the performing tradition of folk music making. A concert performance at the 12th archaeological congress in Kharkiv by an ensemble of folk musicians led by H. Hotkevich conceptually changed society's attitude to the idea of reviving and preserving the traditions of Ukrainian musical art. Another innovative tool for the preservation of Ukrainian musical art in the historical dimension was the renewed content of the concert event and the formation of the repertoire. The interest and growing popularity of Ukrainian musical art caused an urgent need to create educational and methodical literature as another innovative tool for preserving Ukrainian musical art in a historical dimension. The popularity of Ukrainian musical culture caused a desire in broad amateur circles to master performing arts, to create bandurists' bands and small ensembles. The use of innovative tools for the preservation of Ukrainian musical art in a historical dimension contributed to the fact that now Ukrainian bandura sounds in all musical and pedagogical educational institutions. At music festivals and competitions, large-scale virtuoso works with complex performance techniques and Ukrainian songs are performed solo and in ensembles.
Інтеграція народної музики в сучасну музичну культуру
(Друкарня ФО-П Стеценко І. І., 2014) Роман, Н. М.
Надається оцінка народні музиці, як підґрунтю та основі сучасної музичної культури, витоки якої можна знайти в царині інтонаційних зворотів, гармонії та ритмічних малюнків, які, зазвичай, використовують музиканти, танцюристи та представники новітніх електронних музичних течій. Зазначається, що при аналізі сучасної музичної культури легко прийти до висновку, що за умов удосконалення й оновлення зовнішніх та технологічних чинників, її сутність, духовна і емоційна складові залишилися такими ж, що і в народній музиці. Переважна кількість народних музикантів, будучи зорієнтованими на широку концертно-просвітницьку діяльність, намагаються адаптувати народну творчість до вимог існуючої слухацької аудиторії. Розглядається інтеграція, як послідовний процес об’єднання, взаємопроникнення та зближення, народної музики та сучасної музичної культури. Дается оценка народной музыке, как основе современной музыкальной культуры, истоки которой можно найти в области интонационных оборотов, гармонии и ритмических рисунков, которые обычно используют музыканты, танцоры и представители новейших электронных музыкальных течений. Отмечается, что при анализе современной музыкальной культуры легко прийти к выводу, что в условиях совершенствования и обновления внешних и технологических факторов, ее сущность, духовная и эмоциональная составляющие остались такими же, что и в народной музыке. Большинство народных музыкантов, будучи ориентированными на широкую концертно-просветительскую деятельность, пытаются адаптировать народное творчество с требованиями существующей аудитории слушателей. Рассматривается интеграция, как последовательный процесс объединения, взаимопроникновения и сближения, народной музыки и современной музыкальной культуры. Folk music is appreciated as the basis and basis of modern music culture, the origins of which can be found in the realm of intonation, harmony and rhythmic patterns commonly used by musicians, dancers and representatives of the latest electronic music trends. It is noted that in the analysis of contemporary musical culture it is easy to conclude that in the conditions of improvement and updating of external and technological factors, its essence, spiritual and emotional components remained the same as in folk music. The overwhelming number of folk musicians, being oriented to broad concert and educational activities, try to adapt folk art to the requirements of the existing audience. Integration is seen as a sequential process of unification, interpenetration and rapprochement, folk music and contemporary music culture.
Інтеграція національних ідей освіти й виховання в Харкові на початку ХХ ст.
(International Science Group(isg-konf.com), 2021-03-05) Роман, Н. М.
Відзначається, що представники української наукової і творчої інтелігенції на початку ХХ ст. активно займалися питаннями інтеграції національних ідей освіти й виховання, збереження української ідентичності, розвитку та популяризації нематеріальної культурної спадщини. В 1915 році при Харківському літературно-художньому етнографічному товаристві ім. Г. Квітки-Основ’яненка був заснований науковий відділ на чолі якого став активний прибічник і пропагандист українських національних ідей Г. Хоткевич. В ході роботи відділу порушувалися й аналізувалися питання інтеграції національних ідей освіти й виховання, збереження нематеріальної культурної спадщини українського народу, розвитку етнічних особливостей народної школи, української мови, національної науки і культури в Харкові та на теренах Слобожанщини. Науково-дослідницька робота відділу спрямовувалася на вивчення й пропаганду досягнень українських освітян, учених у різних галузях гуманітарних знань. Підкреслюються активні спроби організувати початкову освіту на селі українською мовою. Наголошується, що існуючі на той час навчальні заклади затримували поширення освіти серед українських дітей. Відсутність взаєморозуміння між учнями і вчителями, які розмовляли в школі російською мовою, приводила до неефективності навчального процесу, гальмувала розвиток народної освіти в цілому. Відзначається, що причиною тенденцій русифікації в освіті й вихованні в Харкові була «міжкультурність», нехтування віковими традиціями української народної педагогіки, відсутність національного виховання в родині, недостатня кількість українських абеток та книжок. Аналіз шляхів інтеграції національних ідей освіти й виховання в Харкові на початку ХХ ст. показав, що вони ґрунтувалися на педагогічних принципах та наукових положеннях, які зберегли свою актуальність й нині. Отмечается, что представители украинской научной и творческой интеллигенции в начале ХХ в. активно занимались вопросами интеграции национальных идей образования и воспитания, сохранения украинской идентичности, развития и популяризации нематериального культурного наследия. В 1915 году при Харьковском литературно-художественном этнографическом обществе им. Г. Квитки-Основьяненко был основан научный отдел во главе которого стал активный сторонник и пропагандист украинских национальных идей Г. Хоткевич. В ходе работы отдела поднимались и анализировались вопросы интеграции национальных идей образования и воспитания, сохранения нематериального культурного наследия украинского народа, развития этнических особенностей народной школы, украинского языка, национальной науки и культуры в Харькове и на территории Слобожанщины. Научно-исследовательская работа отдела была направлена на изучение и пропаганду достижений украинских педагогов, ученых в различных областях гуманитарных знаний. Подчеркиваются активные попытки организовать начальное образование в сельской местности на украинском языке. Отмечается, что существующие в то время учебные заведения задерживали распространение образования среди украинских детей. Отсутствие взаимопонимания между учениками и учителями, которые говорили в школе на русском языке, приводило к неэффективности учебного процесса, тормозило развитие народного образования в целом. Отмечается, что причиной тенденций русификации в образовании и воспитании в Харькове была «межкультурность», пренебрежение вековыми традициями украинской народной педагогики, отсутствие национального воспитания в семье, недостаточное количество украинских азбук и книг. Анализ путей интеграции национальных идей образования и воспитания в Харькове в начале ХХ в. показал, что они основывались на педагогических принципах и научных положениях, которые сохранили свою актуальность и сейчас. It is noted that representatives of the Ukrainian scientific and creative intelligentsia in the early twentieth century. actively engaged in the integration of national ideas of education and upbringing, preservation of Ukrainian identity, development and promotion of intangible cultural heritage. In 1915 at the Kharkiv Literary and Artistic Ethnographic Society. G. Kvitka-Osnovyanenko, a scientific department was founded, headed by G. Khotkevych, an active supporter and propagandist of Ukrainian national ideas. During the work of the department the issues of integration of national ideas of education and upbringing, preservation of intangible cultural heritage of the Ukrainian people, development of ethnic features of the folk school, Ukrainian language, national science and culture in Kharkiv and Slobozhanshchyna were raised and analyzed. The research work of the department was aimed at studying and promoting the achievements of Ukrainian educators, scientists in various fields of humanities. Active attempts to organize primary education in rural areas in Ukrainian are emphasized. It is noted that the existing educational institutions at that time delayed the spread of education among Ukrainian children. The lack of mutual understanding between students and teachers who spoke Russian at school led to the inefficiency of the educational process, hampered the development of public education in general. It is noted that the reason for the tendencies of Russification in education and upbringing in Kharkiv was "interculturalism", neglect of age-old traditions of Ukrainian folk pedagogy, lack of national upbringing in the family, insufficient number of Ukrainian alphabets and books. Analysis of ways to integrate national ideas of education and upbringing in Kharkov in the early twentieth century. showed that they were based on pedagogical principles and scientific principles, which have remained relevant today.

Перегляд за Автор "Роман, Н. М."

Результатів на сторінку

Параметри сортування