Кафедра суспільно-економічних дисциплін і географії

Постійний URI для цієї колекції

https://dspace.hnpu.edu.ua/handle/123456789/28

Перегляд

Перегляд Кафедра суспільно-економічних дисциплін і географії за Автор "Бережна, Н. М."

Зараз показано 1 - 1 з 1
  • Немає доступних мініатюр
    Документ
    САМООРГАНІЗАЦІЯ СКЛАДНИХ СИСТЕМ
    (ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, 2016-11-12) Бережна, Н. М.; Білокопитова, В. С.
    Стаття присвячена самоорганізації складних систем. Розглядаючи розвиток як процес самоорганізації системи, автори виділяють в ньому дві основні фази: адаптацію, або еволюційний розвиток, і добір. Системи, що самоорганізуються, мають механізм безупинної пристосовності (адаптації) до мінливих внутрішніх і зовнішніх умов, безупинного вдосконалення поведінки з урахуванням минулого досвіду. При дослідженні процесів самоорганізації автори виходять з припущення, що в системах, які розвиваються, структура і функція тісно взаємопов'язані. Система перетворює свою структуру для того, щоб виконати задані функції в умовах мінливого зовнішнього середовища. адаптація системи відбувається за рахунок надмірності елементів-ознак, за рахунок нагромадження інформації в системі про стан оточення. Надмірність забезпечує селекцію, добір найбільш оптимальних варіантів. Накопичена в зовнішньому середовищі інформація відбиває вплив зовнішнього середовища і реалізується (передається в систему) шляхом набуття відповідних властивостей (ознак) елементами системи (передається на рівні елементів). Добір відбувається в результаті взаємодії системи із середовищем, нагромадження інформації йде в зовнішньому середовищі (накопичується відібрана інформація). Зворотна інформація передається від системи в зовнішнє середовище в процесі її функціонування (на рівні підсистем). Ця інформація перетворюється у зовнішньому середовищі (йде добір). Кожен елемент системи розвивається за тією ж схемою, тобто може або загинути, або змінити свої кількісні або якісні характеристики. Статья посвящена самоорганизации сложных систем. Рассматривая развитие как процесс самоорганизации системы, авторы выделяют в нем две основные фазы: адаптацию, или эволюционное развитие и отбор. Системы, самоорганизующиеся, имеют механизм непрерывной приспособляемости (адаптации) к меняющимся внутренним и внешним условиям, непрерывного совершенствования поведения с учетом прошлого опыта. При исследовании процессов самоорганизации авторы исходят из предположения, что в системах, которые развиваются, структура и функция тесно взаимосвязаны. Система преобразует свою структуру для того, чтобы выполнить заданные функции в условиях меняющейся внешней среды. адаптация системы происходит за счет избыточности элементов-признаков, за счет накопления информации в системе о состоянии окружения. Избыточность обеспечивает селекцию, отбор наиболее оптимальных вариантов. Накопленная во внешней среде информация отражает влияние внешней среды и реализуется (передается в систему) путем приобретения соответствующих свойств (признаков) элементами системы (передается на уровне элементов). Отбор происходит в результате взаимодействия системы со средой, накопление информации идет во внешней среде (накапливается отобранная информация). Обратная информация передается от системы во внешнюю среду в процессе ее функционирования (на уровне подсистем). Эта информация превращается во внешней среде (идет отбор). Каждый элемент системы развивается по той же схеме, т. е. может либо погибнуть, либо изменить свои количественные или качественные характеристики.